«Випадковий обмін»

Вона стояла на пероні, тримаючи в руках стару валізу, яка ось-ось могла розсипатися від кожного подиху вітру. День був неспокійний, у голові шумів цілий вир думок: куди їхати, навіщо, чи правильне рішення вона прийняла. Поїзд вже подавав сигнал, коли раптом хтось сильно вдарився об неї. Валіза вислизнула з рук і впала просто на землю.

— Перепрошую! — пролунало позаду.

Вона обернулася й побачила хлопця з такою ж валізою в руках. І тут почалося найсмішніше: у них були абсолютно однакові валізи. Він швидко нахилився, підняв її, але замість своєї схопив її речі. Вона, не помітивши, теж ухопила другу й побігла до дверей вагону.

Лише коли поїзд рушив, і вона відкрила сумку, то зрозуміла: це не її речі.

Всередині — чоловіча сорочка, книга з підкресленнями на кожній сторінці, квиток на ім’я «Артем Коваленко». Її серце стиснулося: ось так просто, серед сотень людей, вона випадково втратила свої речі й отримала чужу історію в руках.

А тим часом у сусідньому вагоні Артем теж розкрив валізу й побачив: жіночий блокнот, повний записів і малюнків, листи, які пахли старими парфумами, і фотографію дівчини з дитинства.

Їхні погляди зустрілися пізніше, у вагоні-ресторані, куди вони обоє вийшли, намагаючись знайти власників переплутаних речей.

— Схоже, ми з вами… випадково помінялися життями, — сказав він, усміхаючись куточком губ.

— Або нам хтось навмисне підсунув цей шанс, — відповіла вона, і вперше за довгий час відчула, як легко може бути на серці.

Вони ще не знали, що ця випадкова плутанина стане початком історії, яка змінить їх назавжди.