«Випадкова дія»

Вона поспішала. На годиннику було вже за десяту, а співбесіда мала розпочатися рівно о пів на одинадцяту. Це був шанс, якого вона чекала місяцями: престижна компанія, робота її мрії, можливість розпочати нове життя після нескінченних відмов. Тому вона бігла до зупинки, з серцем, що калатало від хвилювання, і думками, які весь час поверталися до одного: «Головне — не спізнитися».

Та коли вона наблизилася до зупинки, раптом завмерла. Біля лавочки стояла маленька дівчинка, років п’яти-шести. Вона була зовсім сама. Її очі були повні сліз, губи тремтіли, а маленькі ручки судомно стискали плюшевого зайця.

Автобус саме під’їжджав. Люди поспішали, штовхалися, хтось забігав усередину. І в ту ж мить у голові жінки наче задзвонив дзвін: «А що, як ти поїдеш і залишиш її тут? Якщо вона загубилася? Якщо з нею щось станеться?»

Вона відчула, як холод стискає груди. І зробила вибір: зітхнула, відпустила свій шанс на автобус — і підійшла до дівчинки.

— Привіт, — лагідно сказала вона, присідаючи. — Ти сама?

Дівчинка ковтнула сльози й кивнула.

— Я загубила тата… — прошепотіла вона.

Жінка поклала їй руку на плече.

— Не хвилюйся, ми його знайдемо.

І тут, ніби на підтвердження її слів, із-за рогу з’явився чоловік. Він біг, зовсім захеканий, розгублений і з панічними очима. Коли побачив доньку, він кинувся до неї, підхопив на руки й міцно обійняв.

— Я на секунду відвернувся, і вона… — він не договорив, бо його голос тремтів. Потім підняв погляд на жінку, яка стояла поруч, і в його очах було стільки вдячності, що вона відчула легке тепло всередині.

— Ви навіть не уявляєте, що це для мене значить, — сказав він. — Дозвольте хоча б подякувати.

Він простягнув їй візитівку. Жінка глянула — і мало не зомліла. Це було ім’я генерального директора тієї самої компанії, куди вона поспішала.

— Ви саме на співбесіду до нас? — здивовано запитав він, бо помітив папку з документами в її руках. Вона кивнула, відчуваючи, як серце зупиняється від хвилювання.

— Тоді, — усміхнувся він, — співбесіда для вас уже успішно пройдена. Ви показали найважливішу якість, яку ми шукаємо. Вміння ставити людяність вище вигоди.

Її очі наповнилися сльозами. Випадкова зупинка, кілька хвилин вибору, маленька дівчинка зі сльозами — і життя розвернулося зовсім іншим боком.