«Випадкове запізнення»

Він вискочив із під’їзду майже бігом. Незвичне запізнення на роботу здивувало б його колег. У руках тремтів стакан із кавою, а в голові — думки про справи, що чекали попереду. Але зробивши кілька кроків, він різко зупинився.

— Ти?.. — слова самі вирвалися з уст.

Перед ним стояв його найкращий друг. Той самий, з яким вони пережили дитинство, ділили таємниці, разом мріяли. І поруч із ним — його менша сестра. Її обличчя світилася теплою усмішкою, а в очах було щось, чого він досі не бачив.

— Що відбувається? — голос зрадливо зірвався, у грудях защеміло. — Чому ви… тут разом?

Друг на мить відвів погляд, ніби шукаючи правильні слова. Його сестра ступила вперед і тихо сказала:

— Ми… ми зустрічаємось.

Світ ніби завмер. Вуха залоскотало від надлишку крові, серце калатало так, що він майже не чув власного подиху.

— Ви… що? — він не повірив одразу. — І як довго?

— Пів року, — нарешті промовив друг, дивлячись йому прямо у вічі. — Ми не хотіли нічого приховувати, але боялися твоєї реакції.

Його наче обухом по голові вдарило. Пів року? Його найкращий друг і його рідна сестра… Усі ці місяці жили подвійним життям поруч із ним.

— Чому ви мені не сказали? — у голосі прозвучав біль і образа. — Я ж… я довіряв вам обом.

Сестра підійшла ближче, торкнулася його руки.

— Бо ти завжди бачив у мені маленьку дівчинку, яку треба захищати. Але я виросла. І я люблю його.

Її слова врізалися в серце. Усе всередині боролося — гнів, ревнощі, страх, а десь у глибині — тиха радість за них. Бо він бачив: між ними справді було кохання. Те саме щире, чисте, яке неможливо підробити.

Він глибоко вдихнув і відчув, як у горлі перехопило.

— Чорт забирай… — він провів рукою по обличчю, намагаючись зібрати думки. — Ви хоча б розумієте, що тепер усе змінилося?

Друг зробив крок уперед, серйозно відповів:

— Ми це знаємо. Але ми не могли вже ховатися. Ти для мене брат. І тепер я хочу бути чесним.

Він довго мовчав. Здавалося, повітря навколо стало важким. Але зрештою він опустив плечі й подивився на них обох.

— Добре… якщо ви щасливі, я не стану вам заважати. Але, попереджаю, — він глянув другові в очі, — зробиш їй боляче — забудь, що ми колись були друзями.

Сестра обійняла його, і він відчув, як щось тепле розтоплює кригу всередині.

Цей ранок мав стати звичайним робочим днем. Але він приніс зовсім інше — правду, яка перевернула все їхнє життя.