Глава 19 або Палка зустріч (наголос на а)

Ну, оскільки ми перебували в місті, то нам особливо нічого не загрожувало, але все ж ми вирішили передислокуватись куди подалі. Для цього навіть мене знову перевели в положення бойового тарана. А що може бути безпечнішим за темний ліс? От і я не знаю. По дорозі гноми почали чогось ойкати. Як виявилось, нас знайшов Зубатий Либоклик і він жадав помсти. Точніше, його гнів виливався назовні поки йому не повернули шолом. Біля виходу з міста нас вже зустрічав лікар. Було вирішено все ж підтягнути наш рівень, але вже не в печерах, там мало бути жарко в усіх сенсах.

— Коротше, ми ввалились в самий центр строю Недрімотних, хехе. А тут ще й кульочки напружили їх та ще й павутину. Правда, схоже, що Йорик би з ними впорався, а за павутину потім скажу. Але серед купи позитивних ефектів, що мали бути накладені на кожного члена того рейду, був один досить цікавий: шанс (дуже малий) відбити шкоду масового заклинання в того, хто створив останнє. Ну й наш квест сам себе спалив. Зрозуміло, що я відправився на респаун за ним. Як не дивно, в цій печері була точка відродження, що знаходилась в покинутому підземному місті. Одразу після появи ельф почав зганяти злість на павутинні. І він її з легкістю спалював! Я це все бачив лише через гарантований час невразливості, якщо не покидаєш місце появи {звичайна практика в іграх для унеможливлення затиснення гравця на місці появи й багаторазового його вбивства, хоча часто цей час досить короткий}. Схоже, серед павутиння було заховано якийсь артефакт, що й дозволив Йорику нарешті посунути рейтинг вгору. Розробники давно обіцяли щось таке додати, але майже всі думали, що про місце скажуть явно, хехе. Я потім ще години три не міг вийти через залишковий жар, але воно того варте.

Під цю історію ми продовжували наш рух. І тут, неочікувано... Добре, кого я обманюю, це доволі вірогідний сценарій, з'являється Йорик. З кільцем у носі. Чомусь він навіть забрало шолома відкинув так, щоб це було видно. Ох вже ця молодь з її пірсингами.

— Ну що я можу сказати, напевне я мав би бути на вас злий. Але це гра, та й врешті я залишився в плюсі. — все це він говорив ну дуже швидко, але, при цьому, прекрасно зрозуміло.  — Хоча цей новий слот екіпірування не дуже мені до душі. Та й новий клас "безбашенний бик" звучить ну так собі. Я б цього ШІ...

І тут Довгоносик починає істерично сміятись. Всі одночасно втупили свої погляди в неї. Добре, не зовсім одночасно, я спочатку перевірив наявність посліду в себе на плечі, але менше з тим.

— У нього, хаха, немає... Інтелекту, ахаха. В сенсі, що якась, хаха, його особливість робить його інтелект рівним, хахах, нулю. Сканування показує, що це, хаха, якась "розум в силі".

Ну ясно, що наша компанія не з тих, хто проігнорують таку можливість посміятись. А Йорик, схоже, не з тих, хто проігнорує це. Тому він спокійно підійшов і спокійно жбурнув мене кувалдою

***

Хмм, цікаво, у мене на карті автоматично відмалювалась тонка лінія через пів ігрового світу. Схоже, навіть "мертвий" персонаж може картографувати місцевість навколо. Треба буде написати розробникам. Поруч зі мною сиділи мої друзі по знову нещастю.

— Ну, нам з ТумБочкою, напевне, пора покидати вас. Ми деякий час хочемо все ж таки знову повернутись до нудного життя торговців забороненими артефактами. Вашу долю з солі я вам зараз роздам і ми побіжимо. Так, трохи раптово, але мені, поки ми були вимушено офлайн, поступив дзвінок один...

— Та й мені самому б побігати хотілося б, хехе. Тож, бувайте, поки.

— Ну, хілеру самому буде складно, але я поки теж відлучусь. Терпіти цього амебоїда буде складно без підтримки. Хоча я ще не впевнена.

— Я взагалі не проти збереження складу команди, але як хочете, тоді розбігаємось. Якщо що, давайте хоч контактами обміняємось.