Глава 13 або Вхід через вихід

Нащо я втрачав свідомість у грі, спитаєте ви? Ну, взагалі, втрачав свідомість мій персонаж, а я мав можливість натомість споглядати напис "Ваш персонаж без свідомості" на чорному фоні. До речі, буква "п" чомусь знаходилась на пару пікселів (умовно, ніяких квадратів я не бачив) нижче. Я спробував якось подати сигнал на її підняття, але лише пролунав сигнал: "Не чіпай, самі розберемось". Але на щастя після цього мене привели до тями гноми.

— Ось, знайомся, наш новий лікар. Вона не хоче, звісно, але хто ж відпустить. Такий архетип завжди в ціні, особливо коли ще й предмети розпізнає. — з цими словами ТумБочка показав мені на звичайну людину у звичайному середньовічному одязі. Над головою був напис Weevil {це довгоносик, збережу вам час, який би ви витратили на переклад і займу його натомість цим реченням}. Рівень одинадцятий.

— Я ж сказала, що залишусь лише якщо оця купка желатину мені дещо пообіцяє, інакше мені доведеться повторити те, через що я не маю ходу в ці міста...

— А що, тебе теж каретою мали переїхати, як мене?

— Практично. Я побачила в місті істоту з щупальцями й мене охопила лють, так завжди в мене, коли я бачу когось із ними, і я атакувала останнього, потім воскресила сувоєм, атакувала... і так далі, поки мене не зупинили. Ясно, що після цього жителі хотіли мене бачити в місті лише в поєднанні з вогнем, на якому я мала бути спалена. Тому я прошу не робити більше тентаклі. А я буду пи-ильно дивитись за тобою.

— Пильно це від "пила" чи від "пил"?

— Це від "приб'ю якщо ще раз побачу". Оце й все. А тепер з приводу ідентифікації. Я ж казала, що у мене особливість забороняє дізнаватись характеристики предметів і розповсюджується лише на істот, але робить це краще.

— Це все прекрасно, але тепер час заходити в місто, Йорик сам себе не вб'є. — я сьогодні чогось багато розмовляю. Може в мене знову пташиний послід на плечі?

— От я радше повірю, що він якраз таки сам помре, ніж ми йому щось зробим, але про місто це на диво слушна ідея, хехе.

— Ви взагалі не слухаєте? Мене туди не впустять!

— Значить залишаєшся тут зі Шкафандром, я знаю, що він хоче за тобою придивитись. — подав голос монг (гном навпаки).

І ми пішли в місто. Здавалось, що Тум не хотів залишатись, але напевно то я не так розумію. Я все ж не впевнений, що: "Та куди ви пішли, мене почекайте, самі можете залишитись, а в мене в місті справи є", — значить саме це. Поселення виглядало до пікселя (знову це слово) схожим на останнє побачене мною, але повністю відрізнялось. Основною відмінністю поки була відсутність криків старост і квестстартерів у вікнах. Першим пунктом у нашому плані був продаж трофеїв. Не хочу хвалитись, але збив ціну я з двадцяти аж до десяти мідних монет. Команда при цьому аж почервоніла від заздрощів й жалощів до купця. Далі в нас плани розійшлися. Клик пішов виступати на кориді, Бочка сказав, що хоче все ж заробити, а я пішов добувати інформацію про нашу ціль.

***

На тому ж місці, що й лавка меблів, стояла крамниця з написом "відділ фурнітури, продавець якого знає про всіх гравців краще за них самих і змушує платити гроші або не платити гроші". Виглядає багатообіцяюче, заходжу.

— Доброго дня, мені потрібна інформація про Йорика Безсмертного.

— В тебе фінансів не вистачить.

— У вас же написано або  платити або не платити?

— Мається на увазі прокляття, яке забороняє контактувати з дорогоцінними металами. До речі, тепер ясно, чого до мене заходять всякі й думають що я займаюсь безоплатною допомогою.

— Добре, план Б. Я знаю у вас є для мене квест.

— Я знаю всіх гравців і тебе включно, а тому розумію, що якраз для тебе в мене нічого нема.

— У мене є команда.

— Добре, зви їх, їм видам.

— Ви скажіть мені, а я їм передам.

— Добре.

— А для мене досі нема завдання?

— Ні. Чого б це воно мало з'явитись?

— Аха, попався, воно є! Ти мені щойно дав завдання донести інформацію про завдання моїм співкомандницям.

Тут НПС підвис секунд на 10. Я вирішив компенсувати йому витрачений час і прибрав пару табуретів собі в інвентар, бо вони знаходились на дуже гарних підставках і заважали розглядати останні зверху.

— Ні, твоя геніальність просто не знає меж. І стільці поверни. Йди коротше, звідси, поки я добрий.

— А можна поки ви добрий мені розказати про Йорика?

— Я зараз на тебе злий!

— Але ж казав що добрий?!

— Ай, коротше, слухай та й іди звідси. Це найсильніший гравець у грі, грає за ельфа, який б'ється молотом і магією вогню. Зараз і ще деякий час, можливо, знаходиться в Піках Черв'яків. А я зате зможу потім дізнатись яким саме способом Йорик тебе вбив, сподіваюсь мене тоді це трохи порадує. Все, йди.