Глава 7 або Найдинамічніша частина книги

— От дякую! Завжди мріяв опинитись у в'язниці. — ТумБочка продовжував показувати мені свій голос.

— Будь ласка. Тепер ясно, чого ви торгуєте саме забороненими артефактами. Але є й простіші способи потрапити сюди.

— Це був сарказм. Знаєш що це?

— Я...

— Не треба, це було риторичне запитання, яке не потребує відповіді. Нічого, ти звикнеш до цьогоо всього. Але це не змінює того, що звідси потрібно вибиратись.

Ми знаходились в невеличкому кам'яному кубі без жодних вікон. Фактично, він був не лише з цього природного матеріалу, адже мав також залізні грати з дверима, звідки пробивалося світло ліхтарів. Яка їх будова мені зрозуміти важко. Умеблювання не вражає розкішшю — наявне лише ліжко, та й те являє собою просто солому. Я навіть не впевнений чи ліжко це. Але важливо не те чим воно є, а який сенс я в нього вкладаю! Поки я це думав Шкафандр мало не вклав у мене кулак.

— Тихіше ви, ну хто ж знав, що якщо прокричати стражі про заборонені артфакти, вони нас схоплять. Тим паче з усіх ситуацій є вихід, тому й звідси виберемось, може ще й з прибутком.

— Ага, винесемо оцю солому й станемо лідерами в продажі корму. — Я вже не впевнений чи потрібно мені щоб ТумБочка щось говорив, бо його слова несуть очевидно не щось приємне.

— У мене є ідея. Спробуйте протиснутись між металевими палками.

— Хто з нас взагалі амебоїд? Давай це все ж зробить найбільш пристосований з нас. А якщо в тебе є 5 рівень і немає ще обраної особливості, то можна відкрити посилення дії раси й тоді взагалі пісня.

— Я тільки 2, але давай спробую.

Ну, рука пролізла, це добре. Все інше — ні. Це не дуже. Руку вдарив караульний, що якраз прохожив поруч. Це взагалі погано. І тут я побачив доволі великого щура. Те, як він потрапив сюди так, щоб я його не побачив було досить дивно. Але об'єкт здивування позаймався своєю справою (дивуванням) недовго — його було знищено, анігільовано, поламано, вбито, потрощено, ушкоджено несумісно з життям Шкафандром. У якості зброї для такого важливого діла було обрано лівий чобіт. Бідне звірятко образилось і розтануло в повітрі, залишивши за собою це:

Хвіст щура

Тип: данина традиціям

Міцність: 9/9

Властивість: при контакті з тілом спритність +0.01

Опис: зазвичай такі предмети ви мали здавати охоронцям за репутацію й так далі, але хей, всім начхати на ваші потуги, ви не виведете всіх щурів.

Ну, цікаво, але малокорисно. Здається, доведеться пробути тут поки нас не викинуть. Хоча... ці двоє ж торгують артефактами, може щось і залишилось.

— Ні. Не дивись на мене так, по тобі видно що ти це хотів спитати, тим паче це було очевидно.

Шкафандр поспішив мене розчарувати. Тоді може стіна не така й однорідна?

***

Після приблизно години простукування я готовий був підсумовувати результати: ніяких таємних ходів, але я знайшов камінь схожий на голову ТумБочки (хоч він цього й не визнав) і маленьку фігурку піаніно, яке знаходиться за купою листя, гілок і коріння, що утворюють собою, напевне, дерево. Остання була виконана з того ж матеріалу, що й все навкруг (крім "ліжка" й грат, звичайно). Опису чогось не було.

— Кортше, я на вихід. — це в нас Шкафандр.

— Так ти весь цей час міг це зробити? Чого ж ми ще тут?

— На вихід з гри. І вам раджу. Завтра збираємось в 20. Спробую підключити друга.