Дія друга

Дія друга: кінець.

Я важко прокидаюсь. Відчуття таке, наче душа вже остаточно покинула тіло. Вже пізно. Одягаюсь. Кволо йду до закладу (навчання\робота як вам зручніше). Дивно, сьогодні тепло, наче все яскраво, але не чую ні машин, ні людей, ні пташок. Музика кудись зникає.

Я один у своїй голові, замкнений назавжди.

Останнє, що скажу про любов. Колись вона п’янила мене. Я думав „Та вона ідеальна!“, але страх і сором настільки закутували тіло, що в ті часи, коли знав, що таке відчуття й емоції голова була забита нею (про людину). Та робив все якось дивно, кожну думку про неї перекривав „Йди вбийся!“ „Ти це не заслуговуєш“.

Вона (емоція) мене довела. Емоції — зло, почуття — для дурнів. Знову лиця просочились крізь нескінченний потік брехні. Брехня лилась завжди, лилась з моїх вуст, з вуст інших людей. Дістало.

Раптом, щось з’явилось у моїх запорошених думках — промінь. Цей промінчик був моїм світлом і моєю надією. Я йшов до нього, та як тільки торкнувся його — він зник. Усе зникло, нічого немає. Світ! Куди ти подівався? Я тебе пам’ятав не таким, яким ти зараз став. Ниций. А може то я інший вже...

Тепло давно утраченої любові раптом трохи зігріло мене.

ЗАБЕРІТЬ МЕНЕ ЗВІДСИ! ЗАБЕРІТЬ МЕНЕ З МОЄЇ ГОЛОВИ. ВИПУСТІТЬ!

Звуки кроків, машини їдуть по мокрим вулицям, пташки сумно прощаються. З ким — невідомо.

Назрів план.

Вдома нікого немає. Стіни мовчки давлять на мене. Я НОРМАЛЬНИЙ, Я НОРМАЛЬНИЙ. Нормальний же? Це просто сумний період у твоєму житті, просто переживи це, не йди. Не йди...

Заради усього святого, хай як би тобі не було погано, хай як би ти не страждав, ти розумієш, ти маєш встояти. ТИ важливий. А кому я важливий, коли надія пішла, усі пішли, а я робив вигляд, що все нормально, що ти нормальний, що я нормальний. Хоча, стоп! Тут немає ніякого ти і я, є тільки ми, ми дві половини однієї людини. Але ми різні.
Які стіни?

Дивно, я вже не відчував тяжіння стін доволі тривалий час...

Що я роблю? — Йду як зачарований кудись. Мотузка. Перша петелька. Друга петелька — ось тобі і вузол. Голова поміститься.

Посмішка на обличчі. Я нарешті знайшов те, що шукав. Затягнув вузол на балці — готово. Заліз. Просунув голову.

Все, готово. Спокій... Тільки шия трохи напружується, але нічого ще три, два... Один.

М’язи розслабились, тіло й розум здались. Нічого, абсолютного нічого.

Безодня небуття.

Я досяг бажаного.

Хоч життя моє коротке,

Радостей море повне.

Сум із гнівом відібрали

Те чого ми так бажали.

Сум і радість — друзі добрі

Зневіра, здобула верх у голові.

Залишила лише пустоти,

Що заповнили скорботи.

Та так було не завжди,

Колись було, казав собі „не йди“

Та не слуха тіло слів проказних,

Бачив лиш душі наказних.

Дякую за прочитання, щиро Ваш Голос у Тексті.