300 слів

Відколи вона отримала листа з результатами літературного конкурсу, в її серці завівся той мерзенно холодний хробак заздрощів, який з’їдав її гарний настрій ще у зав’язку. Письменництво. Спочатку їх спільне захоплення виглядало цікаво. Вона пише. Він пише. Вони пишуть.

«Варто було домовитись і брати участь в різних конкурсах», – запізно зметикувала вона. «Якщо напишемо обоє, буде більше шансів перемогти», – стверджував він. За результатами їх спільної участі він вів з рахунком «4:0». П’ята перемога також була в нього. І ідеї кращі – в нього. І стиль… І слова… Тьху!

Вона так захопилась, що дійсно мало не плюнула в його усміхнене обличчя. А він сприймав її обурення як невинну примху чи елемент гри. Поки вона була на стадії ідеї, він уже сунув їй під носа черговий рукопис, ризикуючи отримати ним же по голові.

«Зараз я тобі покажу!» – вона вихопила листки і роздратовано шубовснулась в крісло. Озброєна червоною ручкою, почала воювати зі словами, розділовими знаками та навіть цілими реченнями. «Ось тобі! Отримуй! Так!» Вона нещадно викреслювала зайве, прискіпувалась до найменших помилок, безжально позначала усі кліше й невдалі порівняння. Поступово червоного на папері стало більше, ніж чорного. Коли ж бій було завершено, вона знесилено відкинула рукопис і задоволена заснула прямо в кріслі.

«Це геніально! Неперевершено! Неймовірно!», – крізь сон вона не одразу зрозуміла, що відбувається. «Певно, написав ще якусь фігню й вихваляється». Розплющила очі, поглянула на коханого. Він проглядав відредагований текст.

– Чому ти раніше цього не робила?

– Не злилась на тебе?

– Не редагувала так мої тексти.

«Він пише, а я редагую. А це моя перша дійсно крута ідея за довгий час. Як же йому натякнути?»

– Слухай, – він запнувся, вочевидь зважуючи наступні слова з точністю ювеліра, – а давай-но я буду писати, а ти редагуй. В тебе це значно краще виходить.

Вона сховала свою посмішку за маскою. Для годиться почекала секунд десять, зморщивши носа, а потім мляво протягнула:

– Я подумаю…