33

До сьогоднішнього вечора на пінній вечірці я не була ніколи в житті. І уявляла її так: все мало не до стелі залито повітряною піною, і всі танцюють у ній, немов у величезній пухнастій хмарі.

Але ми входимо в приміщення клубу, а ніякої піни немає і близько. Тільки величезний простір, що переливається вогнями, і натовп танцюючих людей, які кричать та сміються.

- Пішли на другий поверх, усі мої – там! – каже Андрій і бере мене за руку. Подруги кричать у слід, що залишаються танцювати з Артуром.

- А де піна? - запитую я у принца, вибравши момент.

- Її включають десь раз на двадцять хвилин. Скоро буде. Он мої хлопці.

Піднявшись непримітними сходами, ми опиняємося в лаунж-зоні зі столиками. Підходимо до того, за яким сидять близько десятка юнаків. Всі абсолютно різнокаліберні - від великого здорованя до кволого коротуна. Андрій у порівнянні з ними виглядає супер-моделлю накшталт Девіда Бекхема. Еге ж, думаю я, добре, що у дівчат є Артур. У цій компанії для них кавалерів явно не знайшлося б.

- Всім привіт! – виблискую я посмішкою. – То куди поділася вся піна?

Ніхто мені не відповідає, на мене взагалі не дивляться.

- Ми – у більярд. Дрон, ти йдеш? - звертається до мого супутника високий худорлявий хлопчина, рудий і весь у ластовинні.

Андрій повертається до мене.

- Хочеш зіграти у більярд?

- Так, ходімо, пограємо, – погоджуюсь я. – Тільки коли буде піна, ми ж підемо танцювати?

- Звичайно.

Слідом за натовпом студентів ми з Андрієм виходимо з лаунж-зони і по якихось переходах і закутках добираємось до кімнатки для більярду. Вона зовсім маленька, без вікон, мов чернеча келія, і майже вся зайнята більярдним столом. Коли сюди набивається шестеро людей, навіть стати до ладу ніде.

- Ні, йдемо звідси, - морщуся я відразу.

Андрій, який узяв був кий, передає його іншому юнакові. Киває друзям і виводить мене назад у коридор. На його обличчі не помічаю ні роздратування, ні невдоволення. Тільки бажання зробити так, щоби мені все подобалося. Я торкаюсь його руки, він відразу повертається до мене. Але сходами біжать дівчата та хлопці, і ми, затримавшись на мить, глянувши одне одному в очі, продовжуємо наш шлях на танцпол. Щойно ми зливаємося внизу з натовпом у танцях, звучить романтичний хіт літа – пісня Save me. Андрій стискає мене в обіймах. Ніжних, сильних. І ми танцюємо, іноді з ніжністю дивлячись одне одному в очі. Після закінчення пісні включають піну.

Як виявилося, піна на дискотеці – явище дуже недовговічне. Вона не суха, а мокра, тому швидко осідає на підлогу калюжами. Щоб повністю в ній викупатися, потрібно підійти і стати прямо під отвір однієї з двох широких квадратних труб, з яких піна виливається на танцпол.

У клубі одразу ж піднімається галас. Настає загальна веселуха. Всі біжать під трубу, щоб потрапити під пінний дощ, і потім з вереском і реготом, усі в піні, звідти тікають. Ми з Андрієм теж підбігаємо і починаємо обійматися під потоком рожевих бульбашок, а потім зі сміхом відпливаємо убік. На підлозі повна каша. Мокре від піни взуття зісковзує і губиться, всі намагаються його знайти навпомацки, повзаючи мало не рачки.

- Мої босоніжки! – вигукую я. - Вони зараз спадуть!

Андрій миттю підхоплює мене на руки, мов пушинку, і переносить через усю залу, щоб поставити на сухе місце.

Я зворушена до глибини душі.

Ех, дівча, які коктейлі, які троянди, які номери? Не цього треба чекати від чоловіка. А того, щоби підняв на руки і уніс, рятуючи босоніжки. Щоб заради тебе відмовився від гри у більярд із друзями. Щоб дивився у вічі, заглядаючи в душу і відкривав свою у відповідь. Щоб цілував, даруючи все своє тепло, а не тільки для прелюдії. І не треба казати, що немає таких чоловіків. Ось він, ось - справжній живий екземпляр!

Зі щасливим сміхом я підводжуся навшпиньки і легенько цілую Андрія в губи.

- Ідемо звідси, а? – пропоную я. - Досить з мене піни. Краще погуляємо.

- Спочатку подаруй мені ще один танець, – вимовляє Андрій, дивлячись на мої губи. Я з радістю підкоряюся його бажанню.