30

З клубу ми з Андрієм та дівчатами вибираємось за північ, веселі та готові на подвиги. Ще час, як для курорту, дитячий, але в переповненій «Троянді» залишатися більше немає жодного бажання. Тому треба вирішити, куди рухатись далі. Обговорюючи варіанти, ми вчотирьох стоїмо серед натовпу, що тусується біля клубу. Я відчуваю легкий вітерець із моря, запах солі. З мерехтливої темряви чутно сплески - море злегка штормить. Хміль від мартіні ще не вивітрився, це мене розкутує. Я постійно обіймаюся з Андрієм. Цієї ночі я зняла з себе всі обмеження. Я нікому нічого не винна. Я хочу відпочивати душею та тілом. І я хочу кохати. Цього спекотного вечора я хочу просто робити те, що хочеться. Що на думку спаде. І ні про що не міркувати.

- Ти такий сильний! Я просто в захваті! - кажу я Андрію, спершись на нього, коли на свіжому повітрі після задушливого клубу мене починає трохи похитувати. Та й мартіні, звичайно, грає свою роль. І я не проти. Із задоволенням буду п'яною. П'яним дівчатам все можна і робити, і говорити. Все прощається, і завжди потім можна сказати "ой, а я нічого не пам'ятаю!" Гріх не скористатися таким випадком.

- Андрію! Ну, ти знаєш, який ти класний? – не вгамовуюсь я, дивлячись у його сміливі теплі очі. Мені дуже подобається, що він зовсім тверезий. Чоловік завжди повинен бути тверезішим, ніж його жінка, тому що він за неї відповідає. Щоправда, практично завжди чомусь відбувається навпаки. Саме жінка повинна відтягти п'яного супутника вчасно, щоб не вліз у бійку, не дати йому сісти п'яним за кермо і покласти його спати, потурбуючись, щоб він при цьому не був брудним та взутим.

Так, гарненька емансипація. Жінки поголовно одержують автомобільні права, щоб потім додати до свого нескінченного списку обов'язків ще один пункт: відвозити коханого після п'янок-гулянок додому. Як часто зустрічаються тепер на вечірках такі пари, де чоловік веселиться, а його супутниця жертовно відмовляється від випивки, навіть від келиха вина, адже їй «ще його додому везти». І говориться це ніби з прикрим зітханням, але відчувається в цьому зітханні і гордовитість, і переможна жіноча впевненість у власній незамінності.

А я не така. Якби в мене була своя машина, ні за що не стала б грати в таку жалісливу непитущу. Сказала б – хочеш пити? Значить, поїдеш додому таксі.

- Слухай, а ти маєш машину? – питаю я. Андрій хитає головою. Ось і добре, питання про те, хто кого і куди повинен везти після вечірок, відпадає саме собою.

- Ну що, які у нас плани? – перериває наші обійми Мілана.

- Так, Андрію, які у нас плани? – я втикаюсь у чорну приємно пахнучу мускусним ароматом футболку.

- Мої друзі зараз на пінній вечірці. Звуть туди, – каже Андрій, дивлячись у свій телефон. Поки він вимовляє ці слова, я відчуваю вібрації у його грудях своєю щокою. Відчуття мені так подобається, що я все чекаю, коли він ще щось скаже.

- Лера, агов! – смикає мене Мілана. От на кого мартіні взагалі не подіяло.

Я відкриваю одне око.

- Ой, ти подивися, яка у неї сукня, га! - бурмочу я, вказуючи на пишну повітряну сукню Мілани. Вона в ній виглядає, як тендітна статуетка. Мені в таке в житті не влізти, хоч до кінця століття бігатиму вранці, і навіть вечорами, і їстиму одну капусту.

Мілана красується, я одразу ж задираю голову і ревнісно дивлюсь на Андрія. Але його погляд, як завжди, належить лише мені. Піднімаюсь навшпиньки і шепочу йому на вухо:

- Але ж я все одно гарніша, так? Бачив, які у мене ззаду зав'язочки?

У цей момент у принца дзвонить телефон. Він відсувається, бере трубку.

- Дівчата, йдемо на пінну вечірку! Ще одна моя мрія! Завжди хотіла піти! - Мене просто розпирає від задоволення. Аліса і Мілана дружно кивають, їхні сукні тріпочать на легкому вітерці, мов крильця у метелика. Я цим милуюсь. Так, сьогодні ввечері справді все просто чудово.

- Ну що, йдемо? На нас уже чекають, – повідомляє Андрій. Він простягає мені руку і я, захлинаючись від щастя, кладу в неї свою долоню.

Мої подружки, само собою, йдуть з нами. Ми з ними та принцем поспішаємо туди, в ніч, де горять яскраві вогні, де ллється рожева піна та танцюють сотні щасливих гарних засмаглих людей.