24

Вечеря проходить більш-менш успішно завдяки Алісі. Вона базікає про дрібниці з виглядом простушки, і цим розряджає атмосферу. Мілана лише іноді вставляє якісь зауваження чи сміється жартам Діми, втім, вже неохоче. Останній, у свою чергу, поводиться скромно, принаймні спочатку. А ось після пари келихів вина знову сідає на свого коника.

- Дівчата, ви всі такі красуні. Як це ви без хлопців відпочиваєте?

Я схрещую руки на грудях і зітхаю, дивлячись на нього з неприхованим осудом:

- Та ось шукаємо таких, щоб покультурніше, але все ніяк не можемо знайти.

Діма відкидається на спинку стільця, дивлячись блискучими від випивки блакитними очима. Ех, а гарний. Страшенно гарний, - мимоволі проноситься в мене в думках.

Після тривалої паузи, поки дівчата прибирають зі столу, а я розглядаю Діму, хтось пропонує піти прогулятися на набережну.

Дорогою до вечірніх вогнів головної вулиці Коктебеля все якось само собою стає на свої місця. Аліса в красивій білій сукні йде з широкоплечим золотавоволосим Дімою, який обіймає її за талію, а ми з Міланкою йдемо слідом, вдаючи, що нам все одно.

Так, у тридцять років цінуєш навіть таку дрібницю, як просто прогулянка вечірньою алеєю поруч з молодим сильним чоловіком. Впевнена, навіть ті, хто одружені, рідко можуть насолодитися цим почуттям.

- Нічого, Міланчик, - намагаюся я підбадьорити подругу. - Вчора я гуляла з красенем, сьогодні - Аліса. А завтра, значить, твоя черга.

Мілана посміхається, і ми починаємо балакати про дрібниці упереміш з обговоренням вічних питань жіночої половини людства – куди поділися справжні чоловіки і де їх можна в наш час відшукати.