16

Ну, гаразд, приступаємо до плану Б - вирішую я, коли, відпочивши і випивши чаю, подруги влаштовуються на ліжку перед телевізором.

- Дівчатка, є ідея. Це буде антигламурний бунт! – заявляю я. – Ми вже кілька разів виряджалися за найвищим розрядом, але ніхто цього не оцінив. Отже, тепер ми одягнемося так жахливо, як тыльки можна, і вирушимо в саму гущу тусовки. Усім на зло!

Почувши таку пропозицію, Аліса підтискає губи.

- Ну, не те, щоб дуже жахливо. Просто одягнемося зручно, – виправляюся я. – Це ж відомий факт – гарний та модний одяг не буває зручним. А якщо ми одягнемося зручно, значить, це буде не зовсім красиво. Ну, зрозуміла?

У Аліси ентузіазму стає ще менше. Вона взагалі ніколи не виглядає погано. А мої слова вона, мабуть, сприймає надто буквально.

- Ні, дівчатка, - бурмотить вона, затишно згорнувшись клубочком на ліжку. - Я прийняла душ, помила голову. Я вже не хочу нікуди виходити.

- Ну і добре, – знизую я плечима. - Міланко, у нас, схоже, мінус один. Ти хоч підеш?

- Звичайно! – вигукує Міланка на мою радість. Моя бойова подружка.

Ми беремося вибирати вбрання. Я дістаю взяті на випадок походу в гори темны джинсові шорти до коліна. До них надягаю білу майку, а поверх неї – майку-сітку кольору хакі. Не знаю, навіщо я її купила та взяла з собою на море. Досі не одягала її жодного разу, вона взагалі мені не подобається. Але ось і випала нагода.

Мілаша теж дістає свої джинсові шорти по коліно, до них одягає червону футболку з давно вже не модними рюшами на рукавах. Взуємо кросівки і беремо з собою в рюкзаки спортивні кофти.

- Стривай, а чудирнацьку зачіску? - зі сміхом нагадую я. - Я заплету дві косички!

- А я – зроблю хвіст на маківці. Я з ним, мов школярка, – каже Мілана.

Поглядаючи на нас, Аліса лише посміхається. Виглядаємо ми і справді абсолютно антигламурно.

- Дівчатка, уявляю, як на вас дивитимуться, - хитає вона головою. Піднімається та бере зі столу мій новий, ще запечатаний журнал Elle. Зриває обгортку. Поки я доплітаю кіску, Аліса знаходить вкладку з пробником парфумів, який відразу розкриває.

Я завмираю на місці від обурення.

Аліса незворушно наносить новий парфум Burberry на своє зап'ястя та вдихає.

- Ммм, дівчата, який класний аромат! – вигукує вона.

«Ще б пак! Саме на тебе цей аромат і чекав усю дорогу до Криму», - гнівно думаю я, зав'язуючи косу резинкою.

Мілана, нашвидкуруч покінчивши зі своїм кінським хвостом, підбігає до Аліси і вимазує залишок парфуму з пробника своїм зап'ястям.

- Так, просто супер, оце запах! Лере, понюхай!

Намагаючись відігнати від себе кровожерливі думки, я підходжу, вихоплюю журнал у Аліси, вдихаю аромат із спорожнілого пробника.

- Справді, запах – просто шедевр, – намагаючись не видати себе тоном, говорю я. – Так, гаразд, Міланко, нам пора, а то вже майже одинадцята, скоро всі розбігуться. І полякати нікого буде.

Подруги весело сміються, і я відразу прощаю їм розтрату моїх духів.

- Алісо, надумаєш згадати дитинство і повеселитися - приходь. Ми на зв'язку, – говорю я на прощання, беру рюкзак, кидаю в нього телефон і виходжу за двері. Мілана біжить за мною.

На набережну ми йдемо швиденько, у кросівках – це ж не на підборах викроковувати. Як же ж зручно в нормальному взутті після всіх цих шпильок! Ми миттю залишаємо позаду алею, парк, вулицю з сувенірними лавками. І ось уже вкотре перед нами вона - красуня, що сяє нічними вогнями і срібним морем, заповнена молоддю, - Коктебельська набережна.

Вже зкохані у цей вечір і щасливі, ми з Міланкою зливаємося з строкатим натовпом, у захваті від себе та своєї несподіваної свободи. У своєму невишуканому одязі ми не чекаємо ніякої уваги з боку чоловіків, і в цьому є своя особлива приємність. Творимо, що хочемо, не думаючи, що подумають про нас інші. Комусь для цього потрібно одягнути маски, а нам, навпаки, – достатньо їх зняти. Хоч і по тридцять нам уже стукнуло, але ми ще все ті ж задерикуваті дівчата з наївними мріями та дурними ідеями. У своїх офісах ми цілими днями граємо ролі дорослих професійних і відповідальних співробітниць. Але, по суті, ми такі самі, якими були ще в школі. Навіть у чомусь беззахисніші та наївніші. Ми так само хочемо подобатися, хвилюємося через невдачі та й досі чекаємо на якесь дуже далеке світле майбутнє. І хочемо веселитися.

- Отже! - урочисто оголошую я, пригальмувавши біля парапету, за яким розкинулися пляжі. Повертаюся до Мілани. - Учора ми одяглися за голлівудськими мірками – і на нас ніхто навіть не глянув. Сьогодні після обіду вийшли у світ у чорних сукнях, що, на мою думку, дуже незвичайно для узбережжя, і дуже сексуально. Але на нас знову ніхто не клюнув. Настав час помститися цим засмаглим красеням, які милуються лише собою, і користі від них нам ніякої.

- І чого ще їм треба? - з обуренням підхоплює Міланка. - Дві розкішні блондинки та одна не менш розкішна руденька, всі стрункі, стильно вдягнені, гарні…

- Оу, це ти про нас?

- Про нас! – киває Мілана. – Ми троє такі різні – обирай на будь-який смак. Доглянуті на всі сто - манікюр, педикюр та все інше. Словом, все супер. То де ж тоді ці чоловіки?

- Чоловіки… - пирхаю я. - Та начхати ми на них хотіли! Сьогодні ми самі по собі. І йдемо у повний відрив. - Я дивлюся на світлі вогні набережної в солодкому передчутті. – Вперед!

Ми вирушаємо в дорогу. Мені здається, що я нарешті починаю відчувати себе своєю на цьому узбережжі. Свіже тепле повітря п'янить не гірше за будь-який коктейль. Попри все, у своєму безглуздому вбранні я не відчуваю жодної скутості. Навпаки. Мені так добре.

Дивлюсь на Мілашу. Вона безтурботно семенить поруч у своїх кросівочках, її кінський хвіст танцює з боку на бік під час ходьби.

- Насамперед підемо пити мій улюблений молочний коктейль! – проголошую я.

- Згода, – киває Міланка з дитячою усмішкою.

Іти не так вже й близько, але поспішати нам нема куди. Ця ніч – вся наша.