13

Вирішивши поводитися мудро, я даю собі зарок не нити всю зворотну дорогу про зруйновані плани, каламутне море і вимотуючу спеку. Хоча дуже хочеться. Переконую себе, що знайти плюси можна за будь-якої ситуації. Це один із найкращих життєвих принципів, які я знаю. Тільки згадую про нього, зазвичай, тоді, коли настрій вже нічим не виправити.

Я кидаю погляд на подруг. Вони поникли. Бредуть поруч і мовчать.

- Гей, красуні, ми ж на відпочинку! Радіти треба! – говорю я без особливого ентузіазму.

Аліса з роздратованим зітханням вкотре відтягує вниз свої шорти.

- Дівчатка, я тільки мрію про холодний душ, – скиглить вона. – І ще б чогось поїсти гарячого. Потрібно зварити суп.

Ох, точно. Потрібно ж подбати про їжу. Тут нам не Єгипет із харчуванням за системою «все включено».

- Пропоную скинути якісь гроші у загальну касу та на них купити продуктів, – каже Мілана. Ми з Алісою мляво киваємо.

Через дві години ми добираємося до будинку, відвідавши дорогою ринок і закупивши трохи провізії. По черзі йдемо в душ. Потім валимося на ліжко, не в змозі поворухнутися. На щастя, у нашому голубнику не жарко завдяки розташуванню з північного боку будинку.

- Ну що, хто готуватиме? – питаю я нарешті, дивлячись у стелю.

Мілана мовчить. Аліса піднімається на лікті.

- Я приготую, дівчатка. Що, варимо суп? - вона встає і несподівано бадьоро йде до столу, починає перебирати посуд. Незабаром озброюється каструлею, дошкою та ножами.

- Я почищу картоплю, - відзиваюся я і теж підводжуся.

Ми з Алісою беремо куплені на ринку овочі, крупу, хліб. Виносимо продукти та посуд на наш мініатюрний балкон і починаємо куховарити. За півгодини прозорий овочевий супчик готовий. Рисова каша ще вариться. Її ми їстимемо на другу страву вприкуску з рибною консервою.

Після обіду, чекаючи, поки спаде спека, кожна з нас займається своїми справами. Я дзвоню зі звітом мамі, потім сідаю на балконі читати роман «Анжеліка та король». Аліса пере. Мілана, лежачи, копається у своєму телефоні.

Якось похмуро все. Годинник цокає. Довгоочікуваний відпочинок йде, час його спливає. А ми все ніяк не налаштуємось на потрібну хвилю.

Після сьомої вечора починаємо збиратися на прогулянку. Мілана вже одяглася і сидить, мов кам'яна статуя. Мені взагалі нікуди не хочеться йти, але я перемагаю себе.

- Пані статуя, ходімо, - кажу я.

- Нарешті! - вимовляє статуя з зітханням і, велично підвівшись, йде до виходу. Аліса вже стоїть біля дверей з ключем напоготові. Вона мовчить, але я знаю, що Аліска з величезним задоволенням залишилася б на своєму затишному диванчику і раніше лягла спати, ніж виходжувати в такому настрої нічними вулицями.

- Бажаю всім нам приємного вечора, - проголошую я, захоплюючи на ходу прозору блискучу шаль.

Ми спускаємося з високих залізних сходів абсолютно мовчки і так само мовчки йдемо до набережної. Три незадоволені подруги в маленьких чорних сукнях.