7.1

Додому, у наш розкішний голубник, ми повертаємося вже затемно. Але розслабитися не можна ні на мить. На зворотному шляху з пляжу ми побачили, як уже починає вирувати нічне життя Коктебеля. Кафешки та ресторани, сонні спекотним днем, надвечір ожили, підморгуючи мерехтливими вивісками і манячи смачними ароматами та музикою. Біля нічних клубів вже скупчуються компанії молоді, та вони поки що тільки придивляються, куди саме піти. На пляжах поблизу клубів повно хлопців та дівчат, що тусуються прямо на камінні біля води. Вони п'ють вино, їдять піцу. Іноді деінде чути звуки гітари.

Потоки яскравих людей швидко заповнюють набережну. Усі кудись біжать, поспішають, сміються. По-вечірньому вдягнені грайливі дівчата, засмаглі спортивні хлопці, шум, блиск, інтриги, флірт, спокуса... Все це поруч - тільки руку простягни. Все це чекає на нас! І це так чудово. І нам треба дуже поспішати, щоб не пропустити ані іскорки всього цього яскравого феєрверку.

- Тепер у душ перша йду я! - ступивши на поріг, сповіщаю я подруг і відразу хапаю свій рожевий рушник. Через п'ять хвилин, свіжа і запашна від свого полуничного крем-гелю для душу, я вибігаю одягатися.

- Дівчата, який образ ми виберемо для нашого першого виходу у світ? – задумливо промовляє Мілана, відчинивши дверцята шафи.

- Звісно, спокусливий, - кажу я. Підходжу до дзеркала, беру гребінець і намагаюся впоратися з волоссям, що сплуталося від морської води і вітру. Я спеціально не стала мити голову – хотіла, щоб моє волосся сьогодні пахло морем.

Аліса біжить у душ і вигукує на ходу:

- Лера, ти зібралася когось спокушати? А як же Вадим?

Я не встигаю відповісти. Двері за Алісою зачиняються, чується шум води. Кидаю погляд на Міланку.

- Він більше не дзвонив? - запитує вона обережно.

- Ні, – знизую я плечима. - Мабуть, так і має бути. Ці кілька побачень та дві ночі були, мов сон. Я навіть не сприймаю їх як реальність. Він і зник так, наче ніколи його не було. Я б не здивувалася, якби дізналася, що все, що пов'язане з Вадимом, мені просто примарилося. - Я зітхаю, але без гіркоти. - Я не збираюся ще й по ньому тужити. Досить мені Леона, який як розбив серце, так і лишається в ньому посеред гострих уламків. Тож я сприйматиму цей швидкоплинний роман з Вадимом як привід струснутись і згадати про те, що я жінка, що я можу відчувати, бажати когось та хотіти подобатись. Тому мені потрібно стежити за своєю зовнішністю і ментальним здоров’ям – адже мій суджений може з'явитися в будь-який час. Нащо йому психована депресивна і недоглянута жінка?

- Я за тебя рада. Значить, як і збиралися, пускаємося у всі тяжкі? – усміхається подруга. Вона простягає руку до вішалок у шафі та швидко перебирає свої сукні.

- Вдягни оте, сріблясте, ти в ньому - богиня! – раджу я і теж підходжу глянути на свій гардероб. - Дивись, ти одягнеш сріблясте, а я ось це сіре - будемо в одній кольоровій гамі. – Я дістаю сукню з рукавами-ліхтариками та подолом у формі дзвоника. У цій сукні я завжди почуваюся елегантною та милою дівчинкою.

Міланка раптом важко зітхає, схопивши свій телефон.

- Ну ось. Артем написав, – повідомляє вона. - У нього навряд чи вийде приїхати.

- Стривай, а ти що, запросила його до нас?

- Так. – у її голосі неприкрите розчарування. - Леро, йому сюди їхати кілька годин, може, й менше.

- Козел! - не замислюючись, промовляю я.

Мілана знову зітхає.

- Просто ... Він же постійно каже, що хоче забути про минуле, забути колишню дружину. Але ж я бачу, що він не може.

- Ну, то що ви одягаєте? - запитує Аліса, випорхнувши з ванної з ароматом свого фіалкового гелю для душу.

- У нас будуть срібляста і сіра сукня, у тебе є щось у цих тонах?

Аліса замислюється, витираючи волосся.

- Ні. Я тоді вдягну біле і до нього чорні босоніжки.

- Точно, давайте все взуємо чорні босоніжки! – пропонує Мілана та ховається у ванній.

- Давай швидше! – кричу я їй навздогін.

Але хоч би як ми поспішали, на збори йде ще близько години.

- Де мої шпильки. Хтось бачив?

- Мілаша, я візьму твій фен?

- Може, чаю хоч поп'ємо? Я вмираю з голоду.

- Леро, який чай? Ти бачила, котра година?

Зрештою, ми зібрані. Одягнені, взуті, нафарбовані, зачесані. Надушимося на вулиці, щоб не змішувати три запахи у стінах нашого голубника.

- Ну що, дівчатка, наш вихід! – урочисто оголошую я і відчиняю двері.

Спуститися крутими сходами в босоніжках на підборах - це ще той подвиг. Але жінка може все, особливо, якщо почувається при цьому красивою.

Вийти у світ в Криму означає вийти на вечірню набережну і пройти вздовж неї, а потім назад. Зрозуміло, із зупинками у найбільш розкішних та привабливо злачних місцях.

Кожен, хто виходив на морську курортну набережну після десятої вечора, знає це хвилююче почуття. Саме повітря п'янить і збуджує, люди навколо – всі ці компанії на пляжах, перехожі із зацікавленими поглядами – наче перестають бути чужими, вони привітно дивляться і відкриті до спілкування. Здається, що всі охоплені спільними добрими веселощами, радістю бути тут, радістю бачити гарну природу і красивих людей. До речі, я помітила, що на відпочинку всі стають набагато гарнішими. І справа не лише у засмазі. Люди забувають про проблеми та турботи, розслабляються, радіють з того, що бачать навколо, отримують задоволення від морського бризу, смачної їжі, приємних знайомств. І ця їхня внутрішня задоволеність і розслабленість одразу ж сприятливо відбивається на зовнішності.

Що ж тоді казати про нас, й так гарних, а тепер ще й задоволених?

Аліса, Мілана та я – ми просто світимося зсередини. І взагалі виглядаємо просто бездоганно.

Срібляста сукня Міланки обтягує її струнку фігурку та підкреслює груди. І, хоч тут і не обійшлося без чарівного push-up бюстгальтера, форми Мілани виглядають, на мою думку, дуже переконливо і сексуально. Загальну картину блискуче доповнюють її стрункі підкачані на заняттях фітнесом ноги. Своє пишне волосся кольору червоної міді подруга поклала в локони за допомогою мусу, а макіяж «смоукі-айз» зробив її погляд магнетично-виразним.