65

(Любі читачі, в романі йдеться про український довоєнний Крим, дякую за розуміння).

Новий тиждень розпочинається під знаком підготовки до морського відпочинку. Люблю ці останні дні перед поїздкою. З ранку до ночі я вся сповнена передчувань і мрій, очікувань та планів. З'їздити до парку Воронцовського палацу – це моя обов'язкова програма при кожному відвідуванні Криму. Побачити білих мармурових левів на Південних терасах, погодувати лебедів на трьох озерах, знайти водоспад «Намисто», походити лабіринтами вимощених камінням стежок, де колись походжала графиня Воронцова зі своєю свитою. Якби я була художницею, я б все літо не покидала цей зелений пахучий куточок з розсипами краси, і малювала б, малювала. Один тільки чайний будиночок із фонтаном на морському узбережжі чого вартий! А клумби з кущами різнокольорових троянд – від рожевих до королівських блакитних… Серце моє б'ється швидше, коли я думаю про те, що скоро на власні очі побачу всю цю красу!

Окрім відвідування улюбленого парку, хочеться з'їздити в гори, піднятися на вершину Ай-Петрі, помилуватися звідти розкинутими біля моря містечками та безмежною морською блакиттю. А ще хочу пройтися вздовж бірюзових бухт Нового Світу, викупатися в кришталево чистій воді його пляжів, і, ясна річ, хоча б одного з вечорів погуляти розкішною набережною Ялти.

Я ледве стримую радісне тремтіння. Але боюся наврочити, тому нікому ні слова не кажу про майбутню поїздку – ні співробітникам, ні господині квартири. Їду у відпустку, і все. Куди поїду – не знаю. Вистачило мені торішньої поїздки до Праги. Тоді я про неї всім розбалакала. В результаті всі три дні перебування в одному з найкрасивіших міст світу я пролежала у готельному номері з температурою.

Я знову щодня посилено займаюсь спортом. На морському пляжі я маю бути гарною і стрункою. Крім бігу, я роблю вправи для всіх частин тіла на лужку в парку в ранковому промінні сонця. Одночасно і засмагаю, щоб не згоріти першого ж дня на морі.

Вадим так більше й не подзвонив. Пару днів після повернення із Сум я все ж таки в таємній надії перевіряла телефон. Але, напевно, всередині я після нашого ранкового прощання на зупинці знала, що між нами - все. Надто прекрасні були наші ночі, і надто неможливе спільне майбутнє. Я це розумію через свій життєвий досвід, а Вадим, думаю, просто відчув це інстинктивно. Але я навіть частково цьому рада. Зараз я хочу думати тільки про море, а не перейматись тим, що там і з ким робить без мене цей безтурботний юний красень. Тому краще його забути. Занадто вразлива ще моя душа після розставання з великою любов'ю. Занадто легко мені тепер перекинути почуття на когось випадкового та невартого. Вадим саме такий – випадковий та невартий. І поки я ще можу сказати собі стоп, не налаштовуватись на нього, не звикати до нього, краще нехай він взагалі зникне з мого життя. Бо потім буде набагато важче. Вже важко уявити, що я більше ніколи не опинюся в його сильних руках.

Але так буде краще, повторюю я собі. Так буде краще.