63

Про свій приїзд до Сум я вирішила не говорити нікому, окрім подруг. Занадто довго довелося б пояснювати мету приїзду мамі та бабусі. Їм би не сподобалося, що заради зустрічі з незрозуміло ким я трястимуся п'ять годин в один бік, ще й витрачатиму гроші на квитки.

Вадиму теж доведеться витратитись. Я зажадала, щоб на цей раз він знайшов гарну сучасну квартиру, а не як минулого разу. Інакше спатиме один. На цю мою заяву він лише промовчав. Я знаю, він щосили намагався не почати розповідати мені про свої фінансові проблеми. І я знову відчула, що починаю його жаліти, входити у його становище. Але відразу себе за це вилаяла. Хлопцю двадцять один рік. Він здоровий і сильний, як бик. У такому віці та з такими даними легко заробити додаткові гроші, якщо є бажання. Принаймні, розвантаження вагонів ще ніхто не скасовував.

Коричневий шкіряний диван. Шаблі на стіні. Пухнастий світлий килим. Красиве ліжко. І ми двоє лежимо поруч, дивимось одне одному в очі.

Все було, як уві сні. Все було краще, ніж могло бути уві сні. Тепло, жар, вогонь. Його вогонь на моїй шкірі, його сила, що підкорює мене, його пристрасть, що зводить мене з розуму.

- Вадим… - промовляю я його ім'я.

У відповідь він мовчить і дивиться в мої очі задумливим поглядом, погладжуючи мою руку.

Вечір, ніч, світанок пролітають, мов одна мить. Я не дозволяю собі заснути. Вадим теж ні на мить не стуляє очей. Наші тіла немов магнітом притягує одне до одного знову і знову. Лише один раз за ніч ми вирушаємо на кухню. Вадим палить, я п'ю воду. Я все дивлюсь у його бірюзові очі. Коли ще побачу їх? Може, ніколи.

Я проводжу поглядом по його широких плечах, сильній шиї, його шкірі золотистого кольору завдяки засмазі.

- Знаєш, чого я хочу? – питаю я.

Вадим запитливо дивиться, випускаючи кільце диму.

Я посміхаюсь.

- Слово на букву «с».

Він мовчки докурює, підходить, бере мене за руку і веде до кімнати.

Ми тягнемо до останнього моменту, але час прощатися все одно настає. Опівдні ключі від квартири треба повернути. Та й мені скоро їхати, а треба ще забрати речі у Міланки.

Я одягаюся, сідаю на диван. Вадим знехотя встає і теж одягається. Ми мовчки виходимо із квартири. За всю дорогу до зупинки Вадим не каже й кількох слів. Здається, він лише терпить цю вимушену прогулянку, мріючи перебувати на м'якій подушці. Мені знову, як і при минулому прощанні, прикро, і водночас смішно.

- Дякую за подвиг. Ти таки мене провів, - кажу я. - Можеш йти спати, я сама дочекаюся маршрутку.

Наче тільки того й чекав, Вадим нахиляється, цілує мене в щоку.

- Ну, бувай, кицю. Якось зідзвонимось.

Не чекаючи моєї відповіді, він розвертається і йде. А я стою і дивлюся на його широку спину, шию, на якій поблискує ланцюжок. І у цей момент до мене доходе те, що я помітила за останній тиждень. Після нашої першої ночі вдвох він телефонував вже не так пунктуально. І час розмов зменшився. І ентузіазм помітно згас. Наче я втратила для нього цінність. Я ці відчуття ігнорувала. Бо ж дзвонив. І мені потрібна була хоч якась увага. Хоч від когось. І сюди я знову поспішала приїхати напередодні відпустки, тому що на рівні підсвідомості відчула, що це останній шанс знову відчути таку приємну близкість, бо в ліжку ми одне одному дуже підходили. Нажаль, я знала, що наш «романчик» добігає кінця. Відносини на відстані – й так приречене заняття, а коли це ще й з хлопцем, молодшим на 9 років та з вітром в голові – то просто дурня. Ну і, знову ж таки, він явно перегорів. Отримав «головний приз», і стало нецікаво. Так буває…

Так дивно. Нещодавно ми літали на небі, а тепер я сама на зупинці, покинута, самотня. Мене охоплює вже знайомий біль і розчарування. Адже тепер, мабуть, так завжди й буде. Такі, як Вадим, ці пухнасті кошенята, ці вночі пристрасні, а вдень ліниві леви, навряд чи вміють кохати. Вони вміють лише кохатися. А мене тягне чомусь саме до таких. Леон був виключенням. Єдиний справжній нормальний чоловік у моєму житті.

Я дивлюсь на пустельну дорогу. У вихідний день транспорту не дочекатись. Повертаю у напрямку будинку Міланки та йду, дивлячись собі під ноги. Сліз немає. Було б безглуздо про все це плакати. Я вже доросла дівчинка, на жаль, і все розумію.