53.3

У моїх думках лише одне питання – у чому піти на побачення з Вадимом? Я хочу виглядати якомога молодшою. І жіночною. І модною. І, само собою, гарною. Що ж вдягнути?

У пошуках відповіді, після роботи я їду у вічно юний та квітучий парк Шевченка. Сідаю на лаву і починаю розглядати студенток, що гуляють. Столичні старшокурсниці – це флагмани фешн-трендів. Але чомусь замість одягу я дивлюся на їхні обличчя. Вони такі юні, ще зовсім дитячі. Особливо це підкреслює надто товстий шар косметики, часто накладений не надто вміло. Молодість. Як хочеться її продовжити! Щоб вона ніколи не кінчалася. Тепер я, здається, розумію злу королеву з казки про Білосніжку. Якою б красунею ти не була, з кожним днем краса і молодість витікатиме тоненьким ледь помітним струмком. І одного разу, глянувши в дзеркало, ти навіть не подумаєш запитати – «чи я прекрасніша за всіх на світі», бо знатимеш гірку відповідь.

Ой та годі. Адже все добре! Він на мене чекає. Він мене хоче. Я бажана. Я красива та вільна. І я ще молода. У книзі «Анжеліка і Султан» героїні було тридцять чотири, а нею захоплювалися всі поспіль і приймали за двадцятирічну. Всесвітньо відомій співачці Дженніфер Лопес взагалі й у 50 не проблема міні та декольте демонструвати. Її тіло – це ж мрія. Пост продакшн та фотошоп тут ні до чого. Я дивилася в інтернеті аматорське відео із її концертів. Її ідеальні стегна, її гладка шкіра, пластика її рухів – все на висоті. Чудова мотивація для жінок будь-якого віку!

А мені до п’ятидесяти ще ціле життя! Тому годі хнюпити, треба саме зараз насолоджуватись життям.

Мов на крилах, прилітаю додому. Миттю обираю вбрання для побачення – ажурну маєчку апельсинового кольору, блакитний бюстгальтер, який вгадуватиметься крізь напівпрозорий ажур. До топу підбираю блакитну джинсову коротку спідницю і бузкові босоніжки на підборах. Ідеально.

Упоравшись із підбором вбрання для романтичної зустрічі, я, раптом охоплена натхненням, дістаю з-під дивана гітару. За п'ять років, проведених у Києві, я брала її до рук лише з десяток разів. Співати я хочу завжди, але постійно соромлюся, що хтось це почує і скаже – хто це там виє? Вдома у Леона мене стримувала присутність його батьків. У квартирі Міланкіної тітки – сусіди. Я боялася, що вони подзвонять їй і поскаржаться на галас. Тепер же, коли я живу в справжньому мурашнику, навіть думки не виникає щось заспівати. Хазяйка відразу виставить мене на вулицю. Але в моїй уяві маячить успішна Дженніфер Лопес та її латиноамериканське рішуче обличчя. Вона чхала б на такі перепони і відразу поставила б дратівливу господиню на місце, сказавши їй: я плачу за свою житлоплощу і маю право робити на ній все, що захочу! Шуміти не можна після десятої вечора. А доти я співатиму! І спробуй мені щось заперечити!

Розвоювавшись, я налаштовую гітару. Потім починаю співати. Щоправда, тихенько. Першу, другу, третю пісню. Це мої пісні, написані мною. Вони так мені подобаються. Я впевнена, почуй їх якийсь крутий продюсер шоу-бізнесу, мене одразу б зробили зіркою.

Еге ж. Мабуть, всі творчі люди так вважають.

Я кидаю погляд на ноутбук, і мені стає соромно. У мене давно встановлена програма звукозапису. На роботі є інтернет. Я прямо зараз можу записати пісню під гітару, а потім, прийшовши на роботу, розмістити її на будь-якому сайті. Щоправда, швидше за все, її все одно ніхто не завантажить і не почує. Але принаймні я могла б зробити хоч щось!

Моє натхнення росте з кожною секундою. Мені вже здається, що я можу згорнути гори. Зробити все, що завгодно і досягти всіх бажаних висот.

Я вмикаю ноутбук, потім запускаю програму для запису. Натискаю старт. Починаю перебирати струни та співати. Тепер співаю голосно, активно, з подачею. Саме так мене вчили на одному із занять з вокалу. Моя ейфорія триває близько хвилини. Потім до кімнати без стуку влітає дочка господині.

- Ти що, ненормальна? – волає вона. - У мене дитина спить! Співати вона надумала!

І зачиняє двері. Я чую, як вона біжить коридором і вривається в кімнату своєї матері. Чую гомін голосів.

Із зітханням відкладаю гітару. Вимикаю запис.

На жаль, я не Дженніфер Лопес. Я не можу влаштувати скандал, ризикуючи залишитися з речами на вулиці, ще й напередодні поїздки до Сум та подорожі до моря. Тож, як завжди кажу собі: музична кар'єра зачекає, і з сумом пакую гітару в чохол.