33

Будівля нового клубу справді виконана у формі старовинного паровоза. Є навіть колеса та димова труба. Треба ж таке вгатили в нашому невеликому містечку. Прямо гордість розпирає.

Клуб "Східний експрес" зараз на піку популярності, наймодніше місце у місті, тому в ньому повно народу. Ми з Міланою та Алісою, одягнені в чорно-білій гамі і повні, швидше за все, марних, очікувань входимо всередину і відразу занурюємося в світ, наповнений напівтемрявою, тілами танцюючих, вигуками і сміхом, сигаретним димом і п'янким ароматом спокус.

Ми замовили столик. За ним уже сидять дві банківські подруги Мілани, які ув’язалися разом з нею. Вони обидві білявки та схожі, як дві краплі води. Худорляві, одягнені у якісь непримітні сукні, сидять і лупають густо нафарбованими віями.

- Ого… У нас тут компанія з п'яти молодих жінок. Ну ми просто наче червона ганчірка для клубних биків, - підколюю я. – Хоча, саме я – біла ганчірка, якщо ви розумієте, про що я, - і ляскаю по своїй дупці у білих штанях.

- Подивися, хто тут! – раптом каже Мілана, щойно ми сідаємо за столик.

- О, та це ж Микита... - Аліса відразу загоряється.

Вона знає багатьох чоловіків у місті, з кимось раніше зустрічалася, з кимось просто дружила. Легкий характер плюс зовнішність феї Тінкербел – ось у чому полягає успіх Аліси у сильної статі. Мілані та мені в цьому плані до неї далеко. У нас з Мілашею характери такі, що більшість чоловіків вважають за краще триматися осторонь.

- Я піду до нього, привітаюся, - одразу каже наша фея, і її біла коротка сукня розчиняється в мерехтливих вогнях зали.

- У когось вечір уже удався, – констатує Мілана.

- Еге ж, - киваю я. – А ми, значить, будемо пити. А що твої подруги такі сумні сидять? - запитую, дивлячись на банківських співробітниць. - Гей, дівчата, пити будемо? - завзято пропоную їм. 

Але дівчата косо дивляться і чванливо хитають головами.

- Як хочете, - знизую плечима і нахиляюся до подруги. - Мілан, навіщо ти їх притягла? 

Мілана підтискає губи і поводить бровою. Я гадаю, що б це означало, та потім перемикаюся на меню.

- Гаразд. Що ми з вами питимемо?

Пробігаюсь поглядом по цінах та назвах.

- От трясця! А я не знала, що це клуб для VIP-персон. Ви бачили ціни? 

- Ну, Лерочко, що ти хочеш – новий клуб. Бачила, біля входу навіть черга!

Я виглядаю у вікно, заховане за спинами за римською шторою, прикрашеною люмінесцентними візерунками кислотних квітів. На тротуарі справді велика черга, прямо як у клубів в американських фільмах.

Перегорнувши меню разів п'ять, зрештою замовляємо сік та горілку, щоб зробити «Викрутку». Взагалі-то я горілку не п'ю. Але якщо зараз замовити келих «Мартіні», то на таксі точно потім не вистачить.

Замовлення приносять досить швидко. Міланка розливає алкоголь, додає апельсиновий сік і підсуває до мене келих.

- За що п'ємо?

- За нас! - з дурною усмішкою киваю банкіркам і роблю ковток саморобного коктейлю. Губи обпалює спирт. - Гей, Мілан, ти що, соку додай! Бо я за себе не ручаюся.

З цієї хвилини все взагалі чудово. Тостів уже ніхто не каже. Ми просто сидимо і п'ємо по ковтку, дивлячись у мерехтливий зал. Клуб наповнений штучним димом, який прорізають різнокольорові лазери. Танцюють поки що лише ті, хто встигли розігрітися парою-трійкою коктейлів. Мене теж тягне танцювати, але я поки що не наважуюсь. Дуже давно я не була в клубах. Хочеться ще просто посидіти і відчути цю атмосферу нічного життя.

За півгодини данспол уже заповнений. Здебільшого дівчатами. Оксамитовий голос МС заманює спокушати рухами тіла інших, і одна за одною танцювати підтягуються цілі компанії. Біля барної стійки на невисокій сцені танцюють дівчата Go-Go у топах та лосинах кислотних квітів. Їхньому макіяжу могла б позаздрити сама Леді Гага.

- А клуб нічого так – столичним не поступається, – кричу я у вухо Мілані.

Вона киває. Погляд її постійно прочісує відвідувачів, що танцюють і сидять за столиками.

- Алісу шукаєш? – усміхаюся я.

Мілана закочує очі і хитає головою.

- Ідемо танцювати!

Цього разу Мілана киває та з войовничим виглядом піднімається з місця. Ну, зараз вона всім покаже, думаю я і теж встаю. Машу рукою банкіркам, але вони вдають, що не бачать і, повернувшись одна до одної, ховаються за високими келихами з вином, яке вони замовили для себе окремо.

Ми з Міланою протискаємося крізь натовп, кругом тиснява. Клуб набитий під зав'язку. Доходимо до сцени, де ще є хоч трохи місця, ставимо свої сумки на підлогу біля ніг і починаємо рухатися, підлаштовуючись під ритм.

Нарешті я можу віддатися музиці. Дякуючи «Викрутці». Не відчуваю більше ніякої скутості, легко вливаюсь у загальний рух. Неймовірне почуття. Я начебто на сцені, де на мене всі дивляться. Навколо іскряться вогні, гримить музика, віддається в мені чіткими ударами.

Я танцюю. Пірнаю в музику, поринаю в неї з головою, і назад не хочеться. Пливу в ній у невагомості. Начебто танцюю в повітрі і не важу при цьому ні грама.

Але через п'ять хвилин ейфорія сходить нанівець. Горілка тут явно "ліва" і вставляє лише не п'ять хвилин. Нас із Міланкою оточують юні створіння, яким до тридцяти ще дуже далеко. Цього не приховує навіть темрява, поцяткована осліплюючими променями прожекторів. Розглядаю миготливі обличчя, гарні тіла. Добре, що я надягла джинси та майку. У сукнях майже нікого нема. Короткі джинсові шорти, рідше - міні-спідниці в поєднанні з вузькими топами. І все в блискітках та стразах. Я чогось думала, мода на цей блискіт вже давно пройшла. Хоча мода у Сумах та мода у Києві – це поняття різні.

Зрозуміло, мене цікавлять чоловіки. Особливо високі та накачані. Із сильними руками. Таких тут вистачає. За звичаєм провінційних клубів, чоловіки одягнені в білі футболки або сорочки. І коли під час повільних танців по залі розливається ультрафіолет, їхній одяг мерехтить місячним світлом, що так подобається дівчатам.