32

- Ну ось, як завжди. Повна шафа речей, і нема що надіти! – скиглю я, дивлячись у свій старий гардероб.

Враховуючи те, що мені потрібно остаточно повернутися до активного життя, Міланці – відійти від її заморочених банківських буднів, а Алісі – вигуляти нову сукню, ми одностайно вирішуємо все ж таки вирушити до цього нового клубу біля залізничного вокзалу в Сумах.

- Що належить одягати тридцятирічним, коли вони йдуть до нічного клубу? - розмірковую я вголос.

Бірюзовий сарафан поверх газової блузи, чорна пишна сукня з нижньою спідницею в білий горох, червона сукня-футляр з декольте, що обтягує… У всьому я виглядаю мов сексуальна… тітонька.

- Для клубу нічого не підходить! – нию я.

Вже близько години я приміряю вбрання одне за одним і складую їх на ліжку.

- Лере, скільки можна крутитись перед дзеркалом? Тобі не час йти? - запитує мама, заходячи в кімнату. І я наче знов опиняюсь десь там, років тринадцять назад, студенткою, яка збирається в клуб і питає у мами, що одягнути.

Моя матуся, зеленоока чорнява красуня. Добра, мудра. Як же швидко відігріла вона мою душу - за один тільки вечір, і як легко заспокоїла моє самотнє серце своєю ласкою та турботою. Що й казати, вдома й стіни допомагають, а дім – там, де мама.

- Мам, ну в чому йти, а? Ну, буду я як «здрастуйте» з минулого століття в цих сукнях. Я ж потанцювати хочу. А в них хіба сидіти попивати коктейлі. В очікуванні принца. Напідпитку.

Ми сміємося.

Мама підходить до шафи, дивиться на купи одягу, потім із сумнівом розглядає рожеву ажурну сукню, яку я якраз приміряю.

- Еге ж... Коротше, одягни джинси і якусь стильну майку. Тоді і потанцювати зможеш нормально, і виглядатимеш модно, – радить мама.

- Справді, – сміюся я. - А то вирішила тут причепуритися по-світськи, у сукні, тридцятирічна матрона.

Смаку мами я повністю довіряю. Вона в мене сучасна, модна. Як же я її люблю. І як же я сумую, адже так давно ми живемо в різних містах. Мені так її не вистачає!

Ми рухаємось до шафи з її речами. Фігури у нас із мамою майже однакові, і я часто запозичую у неї новенькі речі. Я навіть іноді заздрю маминим модним придбанням, часто випрошую щось поносити.

- Ну звісно, мам, у тебе є, де розгулятися! – заздрісно присвистую я. Мама викладає переді мною п'ять пар джинсів – від чорних до блакитних із потертостями. Але моя рука тягнеться до білих. – Хоч і не з моїми пишними формами носити біле, але я ж типу схудла, то спробую, – кажу і всовую ногу в одну штанину, в іншу, натягую - треба ж таке, налізли! Ох недарма я на 9 поверх пішки ганяла. Навмання беру одну з незліченних чорних маєчок - теж з маминої шафи - одягаю і підходжу до дзеркала.

- Ух ти! – я милуюсь собою, потім запитливо дивлюся на маму.

- А непогано, - киває вона, навіть трохи здивовано. Тем, мабуть, думала, що білі джинси на моїй дупці стануть провалом.

Я кручусь і верчуся, не вірячи своїм очам. Білі джинси, які повнять будь-кого, виглядають на мені дійсно добре.

- Ніколи за все своє життя не думала, мамо, що попруся на диско в білих штанях, - весело кажу я. - Може, це у мене тридцятирічний маразм уже почався, чи зір зіпсувався? Ну скажи, мені справді непогано?

- Та я сама в шоці. Ось, що називається, взятися за себе, - не забувши вставити мораль, каже мама.

- Ось що називається залишитися без чоловіка, – парирую я. Беру мамину косметичку і починаю фарбуватись.

- Ой та годі тобі вже, – мама відкриває свою скриньку з прикрасами. - Твоє від тебе не втече. Якщо відпустив, то не твій. Значить, знайдеш когось кращого. - Вона одягає мені на руку срібний браслет.

Я плескаю густо нафарбованими віями, обводжу олівцем губи, потім фарбую їх кораловою помадою.

- Ось, тримай, подушись! - мама приносить свої духи. Мамині духи такі ж, як і її речі – гарні та дорогі.

Я душусь, розчісуюсь.

- Так, мам, мені потрібні підбори. Пам'ятаєш, у мене босоніжки начебто десь залишалися на підборах?

Мама шукає босоніжки, вручає мені їх з коробочки - як нові.

- А прикраса на шию? - нагадує мама, йде в кімнату і незабаром виносить мені ультрамодне кольє з невеликими перлинами на сталевих дугах.

Я з вдячністю цілу маму, одягаю прикрасу. Потім починаю хихикати.

- Чого ти? - усміхається мама.

- Ой, мамо, ну мені смішно. Мені 30 років! А ти мене одягаєш на дискотеку. Почуваюся, ніби тільки вчора зі школи.

Ми сміємось та обіймаємось. Як від мами пахне затишком. Таке щастя просто стояти з нею поруч!

- Подзвониш, коли прийдете до клубу. І давай там недовго, – на прощання, як завжди, каже мама.

Поцілувавши її в щічку, я випархую з дому і біжу на зупинку, де на мене вже мають чекати подружки.