29

В армії я не була, але що таке дідівщина – чула. Саме з нею мені і довелося зіткнутися, оселившись у битком набитій людьми квартирі.

У ванну вранці та ввечері першими йдуть господарі. Якщо я першою заскочу, через дві хвилини вже стукають у двері. На кухні постійно засідає стара господарка. Смажить, варить, пече цілий день, бо більше їй немає чого робити на пенсії. Смачні запахи постійно розповзаються по квартирі, від чого повсякчас бурчить в животі. Але піти приготувати щось і собі, поки господиня на кухні, - справа не для людей зі слабкими нервами. За кожною краплею пролитої води, за тим, як поводяться з її каструлями, вона стежить яструбиним поглядом. Її повчальних реплік не уникнути. Ще й розпитувати починає про все, що її зовсім не стосується. Але спробуй не дай відповіді – тут же почне дратуватися, і не забариться нагадати, хто тут головний і як їй легко і просто знайти інших мешканців у таку відмінну квартиру.

Ось чому я встаю раніше за всіх - щоб у спокійній обстановці умитися та зварити собі каву. Ввечері складніше. Коли стара господарка йде спати, кухню часто окупує її тридцятип'ятирічна дочка. Ця жінка – мати-одиначка. Вона працює перукаркою і часто приймає клієнток вдома, саме на кухні. На кухонний стіл викладаються гребінці, пензлики, плойка, фен, фарби для волосся та пляшки з лаком для нігтів. Перебування на кухні, де все в чиємусь остриженому волоссі, ще й наповненій хімічними ароматами лаків і фарб, мало сприяє здоровому апетиту. В результаті часто я вечеряю яблуком або кефіром прямо у себе в кімнаті, а гаряче їм в обід у бюджетній їдальні поряд з роботою.

Як на зло, мені зовсім нікуди подітися вечорами. Сидіти в похмурому офісі понаднормово важко і морально, і фізично, гуляти самій по набережній сумно. Рятує лише тиняння по магазинах та походи у кінотеатр. Як виявилося, ходити самій у кіно не так уже й страшно. Навіть навпаки – приємно. Ніхто не відволікає від фільму, а перед сеансом можна скільки завгодно сидіти в холі і дивитися на строкатий натовп, попиваючи молочний коктейль.

Так, мені дуже самотньо. Я зовсім одна. Із сусідкою по кімнаті не вдалося зійтись. З першого ж дня вона почала мене відверто ігнорувати, і я, звісно, відповідала їй тим самим.

На мої численні резюме відповіли аж двічі. Обидва рази я сходила на співбесіди. Це виявилися контори на кшталт моєї нинішньої, а зарплату там пропонували ще нижчу, ніж я отримую зараз.

- Просто великі компанії влітку співробітників не набирають. Тому що начальство у відпустках, на курортах. Їм не до того. А ось восени… - виправдовую я свої невдачі та на якийсь час вирішую залишити пошуки. Тим паче вже зовсім скоро ми з подругами поїдемо на море, і було б нелогічно влаштовуватись на нову роботу перед відпусткою.