28

Просторово. Гарно. Дорого. Такою і залишиться в моїй пам'яті квартира, що дала мені притулок на півтора місяці. Склавши валізи, я викликаю найбюджетніше таксі. Підходжу до вікна в залі, щоб востаннє подивитись на широкий проспект, що гуде внизу.

Мені сумно. З кишені джинсів дістаю телефон та набираю номер Міланки.

- От і все, – говорю замість привітання.

- Вже на новому місці? - запитує подруга.

- Ні, ще тут, стою, дивлюся у вікно. Такий гарний вид.

- А що такий сумний голос?

- Та просто дуже шкода, що я не маю своєї квартири.

- Не переймайся. Тепер у тебе взагалі буде з вікна вид на річку! – підбадьорює Мілана.

- Так, і аж половина вузької кімнатки. А ще скрипучий старий диван, одна полиця у шафі та одна полиця у холодильнику. Ех, заживу!

- Зате платити небагато, і ти ж казала, там гарна кухня та ванна?

- Так, - кажу я, зітхаючи. – У квартирі справді непоганий ремонт. Тому що там живуть господарі. І доведеться мені якось уживатися зі старою господинею, її чоловіком, а ще їхньою донькою, у якої ще й син. І при цьому я буду ділити кімнату з іншою дівчиною. Це такий треш, що просто я в шоці. Але що мені було робити? Час спливав, тягнути було нікуди. Ну, хоча б район той, що я хотіла. Біля Оболонської набережної. Цим і буду втішатися.

- Ну, там же трикімнатна, ти казала? - продовжує Мілана заспокійливим тоном.

Я знову зітхаю.

- Так. Але ти тільки уяви, яка там вранці і ввечері буде черга у ванну та який натовп на кухні. Втім, це все дрібниці. Після всього, що я побачила за три тижні, від цієї квартири хоча б не нудить. Та й сусідка моя по кімнаті виглядає принаймні не страшно. І, на щастя, не займається балетом.

Ми посміюємось - Міланка в курсі моєї «співбесіди» з Ніною-балериною.

- Мілан, - кажу я з марним сподіванням в голосі, – а може ви з Алісою рвонете все-таки до Києва, га? Адже вам уже по тридцятнику стукнуло, скільки можна в Сумах стирчати? Треба ж щось спробувати нове, кудись переїхати. Зняли б квартиру втрьох...

- Та я б з радістю, але ж…

- Зрозуміло.

Повисає пауза.

- Лерчик, ти краще думай про море! - знову з ентузіазмом каже Міланка. - У нас попереду два тижні відпочинку! А потім усе налагодиться.

- Лише тим і живу, - кажу я.

На телефоні пікає друга лінія – таксі приїхало.

- Все, Мілаша, папа. Поїхала я на нову квартиру.

- Подзвониш потім.

- Ок.

Окинувши простору світлу квартиру прощальним поглядом, я беруся за валізи та відкриваю двері у нове життя.