26

- Ну що, Лерчик, як там пошук квартири? – питає мене Аліса десь через тиждень.

Як же добре, що зідзвонюємось ми не через відео-зв’язок і вона не бачить мою кислу міну. І як же добре, що поки що люди не можуть читати думки одне одного і Аліса не дізнається, що все, що я хочу, - це «розбачити» всі ті варіанти кімнат, які я побачила за цей тиждень. Ось він, інший світ. Я його знайшла. Але, як то кажуть, є нюанс.

- Та все супер. Влаштовую брокерам кастинг на кращу й найдешевшу кімнату. Купа варіантів, задовбалася їздити дивитися.

- Ну ти там давай скоріше, вже на море скоро їхати. А коли міланкіна тітка вертається?

«Ех, не сип мені сіль на рану!»

- На наступному тижні. Часу мало, я знаю. Сподіваюсь, до понеділка вирішу.

Угу. Вирішу. От тільки я не кажу Алісі, що варіантів у мене нуль.

Щойно ми договорюємо, я миттю вмикаю сайт нерухомості, оновлюю і оновлюю сторінку. Бо за цей тиждень пошуків вже зрозуміла – тут уже важлива швидкість реакції. Щойно нову об’яву про більш-менш пристойне житло викладають на сайт, через п’ять хвилин там вже черга на перегляд. Головне – попасти на першу-другу позицію у цій черзі, інакше немає сенсу їхати.

Десь о десятій вечора мені вдається вхопити нову об’яву і домовитись про зустріч на завтра після роботи.

І ось цей момент настає. Я їду знову бог зна куди в очікуванні, що нарешті удача мені посміхнеться.

Ця квартира знаходиться на околиці, в районі Академмістечко. Тут десятки будинків схожі один на одного, як дві краплі води. Але мене втішає той факт, що жити у квартирі пропонується не з господаркою, а з такими ж жінками-орендаторками.  При цьому в окремій кімнаті. Наче звучить непогано.

І ось я знаходжу потрібний під’їзд.

Обидві мешканки житла зустрічають мене на порозі. Одна жінка вся така видна, нафарбована, яскраво вдягнена, з нарощеними віями та довжелезними нігтями з червоним манікюром. Інша – маленька, худенька, якась перелякана. Одразу видно, хто тут головна.

- Привіт. Ти Лера, так? Ну пішли, - каже головна та поважно йде до дальньої кімнати, а я слідом. Її сусідка замикає процесію.

Угу. Очікування – реальність.

Я із сумом дивлюсь на маленьку вузьку кімнатка з голими стінами оранжевого кольору та вікном, що виходить у двір. З меблів - тільки старий диван і такий самий комод. Ну, порівняно з попередніми, цей варіант принаймні не лякає. Але місця так мало, що ніде розвернутися. Із сумнівом розглядаю потенційних сусідок. Погляди у них якісь хитрі, на обличчях не надто щирі посмішки. І вони постійно переглядаються, наче мені це непомітно.

- І скільки мені доведеться платити? – питаю я, намагаючись бодай на мить уявити своє життя у цій комірці.

- Платимо навпіл! – відразу випалює головна і кидає погляд на другу.

- Так, – киває та. – Ми за свою кімнату платимо триста п'ятдесят доларів, бо живемо там удвох, а ти житимеш у кімнаті сама, то й ти платитимеш триста п'ятдесят.

Оце так бухгалтерія…

 Роблю великі очі.

- Але я думала, що загальна сума поділяється на всіх порівну.

- Але ж у тебе окрема кімната! – наголошують вони майже хором.

Логічно. Ха.

- Так, - кажу, - але вона ж вдвічі менша за вашу. Тобто за площиною у кожної однакова кількість метрів. Тим паче, ванною та кухнею ми будемо користуватися також все порівну!

І мовчання. Стоять, переглядаються. Незадоволені. Навіть дуже. Нарешті головна знизує плечима та зухвалим тоном каже:

- Ну, як хочеш, у нас і без тебе багато охочих.

Тобто вони навіть не спробували підшукати якісь аргументи. Просто відшили. Я ще й повагалася з хвилину. Бо настільки вже втомилася від цих пошуків, що хотілося вже просто погодитись і хай йому грець. Але ж 350 баксів! За маленьку кімнатку! Ще й з такими мегерами! Ще й на околиці бозна де…

- Привіт всім охочім. І до побачення.

І ось знову я на вулиці. Йду до тимчасового дому ні з чим. І крапає дощик. Саме щоб підтримати мій депресивний настрій.

- Ну і коли настане той самий момент, коли, типу, вже хотіла здатися, і тут трапилось диво? – питаю я у всесвіту. А він тільки поливає мене дощем, наче каже – ой, йди ти собі, у мене й без тебе купа проблем.

Чудово.

Коли все ж таки знайду житло, капець нап’юся.