23

Повертаюся за комп'ютер. Але до робочих завдань не беруся. Тому що мою історію тут скінчено, це вже зрозуміло. То навіщо тягнути? Треба терміново шукати нову роботу! Ой блін… А ще ж нове житло… Ще й грошей у мене кіт наплакав. Не пристосована я до складнощів життя. Аж ніяк.

Хочеться плакати. Та це ж нічого не дасть. Сама винна.  У тому, що повністю розчинилася у коханні, у стосунках. І навіть думки ніколи не мала, що одного дня залишуся сама на вулиці. Без жодних накопичень на плану Б. Отож бо, дівчата. Майте собі завжди план Б та якусь нормальну заначку, якої вистачить на те, щоб зняти житло хоча б на два місяці плюс витрати на їжу та інтернет. Бо кохання воно таке. Сьогодні тебе носять на ручках, а завтра ти з валізою стоїш просто неба і не знаєш, куди податися. А у друзів, родичів та знайомих своїх проблем вистачає і всі вони ввічливо, а іноді й не дуже, дають це зрозуміти.

- Так, в дупу ці завдання. Сходити на пошту відправити посилки. Я що, бляха, посильною наймалася? Заповнити табель праці. Я що, hr-ом наймалася? Перевірити замовлення на сайті. Я що, менеджером з продажів наймалася? Мої безпосередні обов’язки – це реклама нашої контори, на що ніколи немає бюджету, та відповіді на дзвінки. Тож поки ніхто не телефонує, до побачення.

З подвоєним прагненням приймаюся розсилати резюме по всіх більш-менш відповідних вакансіях. І на посаду маркетолога, і рекламіста, і піар-менеджера, і на організатора заходів. Зараз мені точно не до фантазій про співочу кар'єру. Мені потрібні гроші. Стабільна зарплатня. А потім вже буду думати.

Надвечір я згадую, що треба зайнятися ще й пошуком житла. Від цієї думки на душі відразу починають шкрябати кішки. Але подітися нікуди – тітка Мілани ось-ось повернеться до Києва. Не можна зловживати її гостинністю.

Винаймати цілу квартиру я сама не потягну. Доведеться шукати кімнату і жити із сусідами чи господарями. З якимись зовсім чужими людьми. Це жахливо. Але вибору я не маю.

Щойно всі йдуть з офіса, я відкриваю збережені в телефоні номери та починаю продзвін. І тільки й чую: «кімнату вже здано».

За вікнами темнішає. А я все шукаю, все телефоную. Навіть без перерви на каву. Після двох годин пошуків мені нарешті посміхається удача, і я домовляюсь про перегляд кімнат одразу у двох квартирах. Хоч якийсь результат. Зустрічі призначаю на завтра, сьогодні вже ні на що не має сил. Швидше б дістатися величезного м'якого ліжка в затишній квартирі, яка ще кілька днів буде в моєму розпорядженні.

Вночі вже лежачи в ліжку, беру телефон. Верчу його в руках. Про всяк випадок перевіряю журнал викликів. За сьогодні жодного дзвінка. Подруги у своїх справах, у мами зараз повно роботи. А більше дзвонити мені особливо тепер і нема кому.

Подумавши ще з хвилину, відкриваю список контактів та видаляю звідти номер Леона. Ми ж тепер один одному ніхто. Отже, немає сенсу його номеру залишатися в моїй телефонній книзі.

Але так гірко після цього. Ще довго я дивлюся в темряву і не можу заснути.