18

Мілана одразу розчиняє переді мною двері кухні.

- Ось, приймай в якості вибачення! – урочисто оголошує вона.

Я заходжу, озираюсь. Кухня сяє чистотою. Дівчата помили і холодильник, і плиту, і навіть мікрохвильовку. У вазі стоять свіжі кремові троянди. А на столі чекає сніданок – кава, круасани, сирники, нарізані фрукти та мої улюблені сухарики з родзинками.

- Ну нічого собі! Ще й квіти! – вигукую я. Ми сідаємо на гарні стільці з високими спинками за великий стіл зі світлого дерева, вишукано сервірований.

- От же ж класно мати гарем, - регочу я та починаю накладати собі всього на тарілку. - Ну, так вже й бути, розказуйте, – добродушно кажу.

- Ой, Лере, що там казати, - закочує очі Аліса, поливаючи сирник ягідним джемом. – Пройшли ми метрів сто, і оцей Коля, ну, той, що чорнявий, зрозуміла? Так він питає – дівчата, а як ви ставитеся до того, щоб зараз поїхати до нас у гості?

- Еге... Ну, а ви що? - питаю, намазуючи маслом хрусткий круасан.

- Та що, спочатку на жарт все звели. Потім морозитись почали. Потім вже довелося в лоба сказати – та пішли ви! Як це вже набридло! Всім тільки й треба розваг на один раз, і щоб тут і зараз, без зайвих балачок, – роздратовано каже Мілана і робить ковток своєї улюбленої кави з молоком.

- Що поробиш, думають всі одним місцем, особливо після кількох пляшок пива, - кажу я. - Є в мене теорія, - продовжую, жуючи сирник. Ох і смачний, просто жах. - Коли в тебе доглянутий вигляд, тебе часто хочуть отримати лише на ніч. Значить, треба перестати виглядати такими доглянутими – може, тоді швидше заміж вийде вийти? Я не завжди манікюр встигала робити і з макіяжем не особливо морочилася, і все-таки була майже заміжня!

Тут Аліса вступає в бій.

- А може, як раз через нестачу манікюрів та макіяжів ти так до заміжжя й не дотягнула? – і регоче. І Міланка теж.

Ех, жіноча дружба жорстока.

- Жаби ви, - кажу їм, хоча й самій смішно. – Ех, візьму ще один круасан. Сьогодні ж неділя, тому можна. А худнути почну із завтрашнього дня. З понеділка.

- О-о-о, удачі, - знов регоче Аліса.

- Чого ми тільки з понеділка не починали! - підхоплює Мілана.

- І так і не почали, - додаю я, і ми сміємося вже всі разом, а потім цокаємося чашками з кавою. А коли вже відсміялися, Аліса знов починає філософствувати.

- Знаєш, Леро, а може й реально діє ця теорія про те, що коли надто добре виглядаєш, складніше викликати серйозні почуття. Я на роботу весь час ходжу на шпильках, завжди спіднички, сукні, макіяж – і хоч би хто, Лер, хоч би хто на нормальне побачення покликав! А Едік, ну той, пам'ятаєш, якого я спочатку відшила, а потім він став заступником директора? Він же тоді ще з Іркою став зустрічатися. А вона товста, страшна, із села якогось приїхала. Так ти уяви - у них весілля скоро!

- Що?!

- А у мене на роботі! – підхоплює Мілана, підгорнувши під себе ноги та беручи ще один круасан. – Мій начальник – це взагалі рідкісний кадр. У нього одночасно три коханки! Причому всі модельної зовнішності та супер доглянуті – манікюр, макіяж, зачіски щодня. Так він все одно коханок змінює раз на півроку. А дружина, яка не дуже гарна і не дуже молода, сидить вдома, з дітьми. Він її забезпечує, машину купив, на відпочинок за кордон відправляє регулярно. І тут ще питання, кому краще - тим коханкам, які сьогодні є, а завтра нема, чи дружині, у якої все чудово, але є одне але…

- Ой, - зітхаю я, - ну і який висновок, дівчатка? Як на мене, то ось який: можна взагалі не сидіти на дієтах і ходити в чому попало, і тоді більш ймовірно, що принц сам звалиться з неба на голову.

Аліса знизує плечима.

- А з іншого боку, Лере, іноді йду з роботи по центру і бачу шикарних чоловіків, на яких вони джипах приїжджають, і які з цих джипів виходять жінки. Ось, розумієш, справжні жінки! Стрункі, доглянуті. Дорого одягнені, і шлейф парфумів від них по всій вулиці. І щось товстих і потворних я з такими чоловіками і в таких авто жодного разу не бачила.

- Ну, не знаю тоді, – зітхаю я знову. – Я взагалі давно не шукала чоловіка. Не знаю, що зараз чоловікам від жінок треба – гарна постать, чи впевненість у собі, чи доглянутий вигляд, чи великий рахунок у банку. І взагалі! Треба думати про те, що нам, жінкам!, потрібно, – заявляю я і з обуреним виглядом роблю ковток кави.

Ми всі беремо по сирнику і починаємо їх уплітати, запиваючи вже другою порцією кави. За зими теревенями й слона можна з’їсти, та не помітити.

- А ось що тобі, Леро, потрібно від чоловіків? Ну, ти ж будеш когось шукати… - каже Аліса.

Оце так питаннячко!

- Знаєш, у мене зараз настрій такий… Гуляти, особливо не дбаючи ні про чиї почуття, думати тільки про себе і жити у своє задоволення. І навіщо оті серйозні стосунки? Вірність, відданість плюс прибирання та готування, а у відповідь – скандали та невдоволення, гра у мовчанку. Ні, годі. Хочу легкості. І щоб хлопець був гарний, високий та сильний.

- Хлопець? Не чоловік? – примружує одне око Мілана.

Я посміхаюся.

- Так. Хочу легкості, а з дорослими все складно.

- З приводу гуляти і не заморочуватись - я за! - одразу погоджується Аліса, чия войовничість так не стикується з ніжними білявими локонами, що обрамляють миле обличчя. Так, її, як нікого, чоловіки розчаровували дуже багато разів.

- Все, домовились! – випалюю я. – З цього дня – хрест на серйозних стосунках, принаймні хоча б на рік, поки нам тридцять. І гуляємо, щоб цей рік запам'ятався, і щоб ніякий гад нічого не зіпсував. - Я піднімаю чашку. Дівчата наслідують мій приклад, і ми з ними цокаємося. – Ось тільки шкода, що ви сьогодні їдете. З ким мені йти в бій? – сумно питаю я.

- Збережи сили до поїздки на море, – радить Міланка. – А поки що вирішуй інші проблеми. Ти ще не шукала помешкання?

- Якраз почала, поки любі подружки десь швендяли, - шиплю я. – Та телефонувати почну вже завтра. До поїздки на море треба переїхати. А потім зі спокійною душею вже буду відриватися.