11

Ранкове сонце засліплює мені очі.

- Ох, як же яскраво! – бормочу, намагаючись відвернутися. Та проміння просто усюди. – Ну добре, добре. Вмовили. Час розпочинати нове життя.

Все, жарти убік. Беруся за розум. Беруся за себе. Живу на повну. Забуваю про розчарування, помилки минулого. Новий старт. Усе з нуля. З чистого аркуша.

І тепер мій головний принцип такий: можливо все!

Я підводжуся на ліжку, дивлюся на подруг, що лежать по обидва боки від мене. Так солодко сплять, нема чого їх будити. Крадькома вибираюсь зі спальні та йду на кухню. Тут насамперед відчиняю вікно навстіж. Нове життя почалося! Саме час готувати сніданок.

Через півгодини в дверях з'являється свіжовмите обличчя моєї білявочки Аліси.

- Ого, Леро, тридцятиріччя тобі на користь! Ти нам готуєш сніданок? - хихикає вона і в очікуванні влаштовується на дивані.

На столі вже стоїть велике біле блюдо з рум'яними грінками, блюдце з нарізаним сиром та помідорами. На сковороді доходить до потрібної кондиції яєчня.

- Так, Аліско. Не тільки ж тобі вправною господинею виступати, - підтримую я її тон. - Залишилося тільки кави приготувати, люба, і - прошу до столу.

На запах свіжозвареної кави прибігає і Міланка. Як завжди, забирається з ногами на диван.

- Ну що, як самопочуття у свіжоспеченої тридцятирічної? - запитує вона, коли все вже стоїть на столі, і ми, насолоджуючись смачними ароматами, починаємо з апетитом снідати.

Я, поважно жуючи, витримую паузу, потім зі знанням справи відповідаю:

- Ну, кажуть, сорок п'ять - баба - ягідка оп’ять. А я у свої тридцять, таким чином, є свіженькою квіточкою, що ледве розпустилася, – я намагаюся зобразити цю саму квіточку, а потім з хрускотом відкушую грінку. - Почуваюся чудово, сповнена надій на світле майбутнє. Ось тільки грінок я даремно насмажила. Тому що взагалі-то я збираюся худнути.

- Нічого собі! - вигукує Аліса і тут же пропонує, - Можу з'їсти твою гріночку, раз ти на дієті.

- Ні-ні, дієта розпочнеться якраз після цієї останньої гріночки, - кажу я.

- А я збираюся трохи набрати, - заявляє Мілана. - Може, мій перший розмір доповзе до хоча б неповного другого? - каже вона, киваючи з посмішкою на свій бюст, і робить ковток кави з молоком.

- Капусточки тобі треба, - регочу я. – А взагалі, знаєте, дівчата, за ніч я багато про що передумала, - зізнаюся я. - У мене маса жалю про минуле, що так швидко минуло, про все не зроблене. Це факт. Але я себе умовила, що за рік цілком зможу надолужити все втрачене.

- М-м-м! Ого! Поділися секретом – як ти збираєшся це зробити? – хмикає Міланка, націливши вилку та ніж на рум'яну яєчню.

Я швиденько дожовую, щоб з насолодою відповісти.

- Все дуже просто. Потрібно увімкнути активну позицію та діяти. У потрібному напрямі. І – увага! –саме од-но-му! – на підтвердження я киваю на кожному складі. - Знаєте, я як стала життя своє згадувати, так, виявляється, стільки всього прогавила, стільки дорогоцінного часу витратила даремно, жах! – я підхоплюю срібною вилкою шматочок голландського сиру. - А в мене ж стільки невтілених бажань, стільки крутих ідей! Тільки я чомусь останніми роками взагалі ні до чого не прагнула, не йшла до жодної мети.

- Ну, у тебе й часу не було особливо. – заспокоює Міланка. - Ти ж весь час на роботі, а вдома треба було Леону приділяти увагу.

- Так, – погоджуюсь я, але тут же хитаю головою. - Але все це відмовки. У кожного в добі 24 години. Але ж хтось такі звершення за цей час робить! А хтось – ось як я – тільки плачеться. Якщо так подумати, час можна знайти завжди на те, що важливе, було б бажання. - Я відкидаюся на спинку стільця, тримаючи в руках чашку з кавою. – Наприклад, я так чи інакше витрачаю час на перегляд нових фільмів, а іноді й старих. Іноді довго розмовляю по телефону. А шопінг! Це ж скільки часу йде на безцільне ходіння магазинами! Та навіть один тільки похід до супермаркету за продуктами скільки часу з'їдає. Тож часу, якщо так подумати, є ціла купа. Потрібно лише правильно його розподілити та продуктивно використовувати. Ось тоді і можна усі свої мрії втілити у життя. Принаймні у мене зараз така теорія.

- Лере, ти забуваєш про роботу, - нагадує Аліса, потягаючись. - Основний час йде на роботу. А приходиш додому, поки приготувала, поїла, сходила в душ - і все, сил нема, час лягати спати. Що і коли там особливо можна ще встигнути?

- Це, звісно, так, - киваю я. – Але я маю на увазі вихідні, і годинку щодня можна ж виділити для роботи над собою та своїм світлим майбутнім?

- Але ж треба і відпочивати! - заперечує Аліса. – Після робочого дня я часто взагалі нічого не можу вже робити. Краще цю годину я витрачу на ванну з піною або подивлюся хороший фільм, щоб прийти до тями.

- У такому разі, - не здаюся я, - треба міняти роботу. Щоб на ній не втомлюватись, а отримувати від неї тільки задоволення. Так у розумних книгах пишуть, – я цитую, – «зробіть ваше хобі своєю професією, і тоді у вас не буде жодного робочого дня».

- Все одно рано чи пізно набридне, - вставляє Мілана зі скептичним виглядом.

- Так, про це я також думала, - погоджуюся. – Ось наприклад, я завжди хотіла стати співачкою. Але коли я бачу, як майже всі популярні співаки та співачки роками співають ті самі пісні, повинні постійно відповідати обраному раз і назавжди іміджу… Мене це гнітить. Я люблю різноманітність.

Покінчивши зі сніданком, Аліса бадьоренько піднімається і починає мити посуд.

- Ну, Леро, а хто тобі заважає підготувати багато пісень і співати тільки ті, які ти хочеш? - спінюючи губку з крапелькою лимонного засобу для миття посуду, питає вона.

Резонно, звісно. Я зітхаю, згадавши, скільки всього я перечитала про терни шоу-бізнесу. Із задоволенням потягуюсь, потім, глянувши на витончену білу орхідею в мармуровому вазоні, що гордо дивиться на нас, просвічую подругу:

- Розумієш, у шоу-бізнесі кермує слухач, глядач. Скаже він – співай ось цей хіт, а йому й організатори кланятимуться, а тобі пропишуть у контракті – співай ось це, і ні кроку в інший бік. Навіть популярні в усьому світі гурти змушені і пісні свої підганяти під потрібний формат радіо і ТБ, і співати старі хіти, що набридли їм самим. Вони всі пишуть нові альбоми, а народ скандує – заспівай нам старе та улюблене. Ось Мадонна, наприклад. У неї як було кілька популярних пісень за всю її багаторічну кар’єру, так вона їх і співала. Останній хіт навіть не пам’ятаю, коли з’явився. А у Мераї Кері взагалі одна різдвяна пісня, яку вона виконує щороку. Ну, ви зрозуміли, я утрирую. Але щось мені якось не до вподоби, що всюди, навіть у зірковому житті, є якісь певні замкнуті кола, і треба по них тупцювати і тупцювати…