8

За кілька хвилин розпочинається шоу, а ми йдемо зі спальні на кухню – там теж є телевізор, а ще стіл, за яким зручно пити чай.  

- Дівчата, я ось тут подумала, - кажу я, покручуючи в руках свою блискучу чашечку. – А чи був у когось із нас у житті хоч один по-справжньому шикарний чоловік? Тобто не якийсь там закоханий однокласник чи студент. І не хлопчик із сусіднього двору. А справжній герой роману, такий, про яких у книгах пишуть і всі жінки мріють. А, Міланко? Колися! - повертаюся я до подруги.

- Ех, дівчатка, був, - зізнається Мілана і, заглибившись у спогади, проводить рукою по своїх мідних кучерях. У її карих очах я помічаю спалахнувший вогник.

- А детальніше? - випитує Аліса.

- Та все той же Жако, ви ніби не знаєте.

- А-а-а, багатий фермер із Грузії, - посміхаюся я.

- Він не фермер! Він власник дачних ділянок, - надуває губи Мілана. – Коли ми з ним тільки познайомилися у чаті, він працював у рекламному агентстві. Потім збудував будинок у передмісті. А потім купив ще землі, набудував там дачних котеджів. Тепер здає їх в оренду і на ці гроші подорожує по всьому світу. І у кожну поїздку вирушає з новою дівчиною, – сумно завершує вона.

- І тебе ж запрошував, - пригадую я. - Подай варення, а! – прошу я Алісу.

- Так, запрошував. – зітхає Мілана. - Дурна я, що не погодилася. І що було втрачати?

- Як це – що? Гордість звичайно. – обурююся я. - Він жінок змінює кожен сезон, сам же тобі про це по зуму розповідав. А потім тебе запросив на курорт. Зрозуміло ж, якщо ти погоджуєшся їхати, то заздалегідь згодна на все.

- Усі вони зараз так, - бурмотить Аліса, відкушуючи печиво.

- Проте, коли він приїхав до мене в Суми, то влаштував просто райський вікенд – з квітами, ресторанами, клубами та подарунками, – поринає у спогади Мілана. – А скільки він мені компліментів наговорив! Я за все життя стільки не чула.

- Ех, пані, вам тридцять років, а ви розвісили вуха і живитеся компліментами. – бурчу я. – У таких чоловіків цих компліментів – повна база. Але для кожної жінки набір той самий – і красивих фраз, і залицяльних прийомів. Але найбільше мене вражає, що ти, розумна вродлива жінка, сидиш тут і млосно зітхаєш про чоловіка, який навіть не приховує, що він бабій. Жах! – я хитаю головою.

- Зате саме з ним я почувала себе справжньою жінкою! - заперечує Мілана і теж тягнеться своєю тоненькою білою рукою через весь стіл за варенням.

- Я ось нещодавно перечитувала один твір, - кажу я. - І там один герой мав цілу систему для зваблень довірливих жінок. Він вважав, що будь-яку панночку можна підкорити одними лише лестощами. Причому неприкритими. Суть методу проста - говорити жінці хитромудрі компліменти, без особливих тонкощів, прямо в лоб. «Ти ж найпрекрасніша, розумна, ніжна, струнка і т.п.». Вихваляти її потрібно постійно і всюди. Головне – самому не робити перший крок до зближення. Просто чекати, поки сама на шию кинеться. І, за його словами, працює безвідмовно. Броня падає з найнеприступнішої красуні.

- Не знаю, хто там як, а мене все влаштувало, - ображається Мілана і п'є чай ковток за ковтком, дивлячись у чашку.

- Міланочко, не ображайся! – тут же схаменулася я. - Ти ж мене знаєш, дай лишень покритикувати. - я поспішаю повернути посмішку на її похмуре обличчя. - Може, мені просто заздрісно! У мене такого райського вікенду ніколи не було. – продовжую я підлабузнюватись.

- Гаразд, вибачаю вас, дівчино, як ту, якій щойно виповнилося 30 років. Все-таки криза середнього віку, - каже Міланка з мстивою усмішкою. - Ну, а хто твій розкішний чоловік?

- Е-е-е… - я починаю копатися в пам'яті. Подарунки? Ресторани? Щось я такого взагалі не пригадую. - Ви не повірите, але, здається, у мене розкішного чоловіка ніколи не було. - Я, вражена, відкидаюся на спинку дивана, відставивши чай і забувши про варення. - Слухайте, але ж так і є! У мене жодного разу не було банального побачення з квітами та рестораном. Жодного разу!

- Що, серйозно? – підіймає брови Аліса.

- Уявляєте? - я з подивом дивлюся то на одну, то на другу. – Навіть якось і не думала про це. Спочатку були підліткові побачення-прогулянки, там чомусь про квіти ніхто й не думав – ні хлопці, ні я. Потім мої перші серйозні стосунки з Іллею, пам'ятаєте? Він же спочатку був мені просто другом, тож цукерково-букетний період у нас не відбувся. Дружили-дружили, потім стали ходити за ручку та цілуватися. Через чотири роки, як ви знаєте, я вирушила гнути спину на полях Великобританії.

- О так... – киває Міланка. – Де у тебе стався Євгеній.

- Так, - з придихом вимовляю я. – Моє перше справжнє кохання. Жили поряд, працювали поряд, тусувалися у спільній компанії. А в компаніях усі рано чи пізно паруються. От і ми спаровувалися. Зрозуміло, що там, за кордоном, і не йшлося про романтику та побачення – там би виспатися та більше заробити. І ось, треті мої серйозні стосунки – з Леоном. Познайомились у чаті, жили у різних містах. Які тут ресторани? Гроші б знайти, щоб у гості на вихідні приїхати на потязі. А потім стали жити разом, і про ресторани тим більше вже не йшлося. Ну, тобто, в ресторани ми ходили – але не на побачення, а таке… Поїсти. – я хитаю головою. – Ось вам і серйозна дівчина – суцільні серйозні стосунки, і жодного розкішного побачення. За цілих тридцять років – жодного отакого ось гарного романтичного побачення! – вигукую я. – Слухайте, а у нас міцнішого за чай нічого немає?

- Шампанське закінчилося, але є лікер, - відразу відповідає Аліса і, не чекаючи прохання, йде до буфету.

- Ну, Леро, не знаю, чи співчувати тобі, чи ні, - каже вона на ходу, поправляючи свій ляльковий халатик. – У кого є гарні одноразові побачення, але немає серйозних стосунків, може, й хотіли б опинитися на твоєму місці.

- Наприклад, я! - зголошується Мілана.

Я вдячно посміхаюся та зітхаю.

- Ну, тепер уже й я не маю серйозних стосунків.

Мілана розливає лікер по вже розставлених Алісою кришталевих келихах.