1

«Майже 30-річна дівчина із золотим волоссям йде блискучою столичною набережною. На ній чорна сукня за тисячу євро. На її безіменному пальці пусто. Чоловіки кидають на неї зацікавлені погляди. Її великі карі очі сяють, її пухкі губи трішки відкриті. А її витончена постава зовсім як у герцогині…»

Раптом я спотикаюся і ледве не падаю плазом на рожеву блискучу плитку Оболонської набережної, але вчасно хапаюся за парапет.

Ледь все не зіпсувала! От же ж…

Ні. Давайте сьогодні без нецензурних виразів. І вистачить уже складати про себе поеми у стилі випусків Світського життя. Про мене там навряд чи скоро згадає Катя Осадча...

Виглядаю я цього вечора, правда, дуже непогано - на мені моя власна сукня від Chloe, італійські туфельки з натуральної замші, і навіть ланцюжок з діамантовим кулоном. А ще моє золотисте волосся покладене хвилями у стилі старого Голлівуду, на моєму обличчі яскравий макіяж у стилі Адель, а на руках червоний манікюр у стилі Лани Дель Рей. Загалом, хлопчики, тримайтеся, дівчатка, плачте. Ну, або навпаки.

Звичайно, мені вже у мої майже 30 хочеться, щоб випадкові зустрічні незнайомі люди сприймали мене крутішою, ніж я є насправді. Щоб думали, що я власниця як мінімум трикімнатної квартири десь на Печерську, сплю в просторій інстаграмній спальні з вікнами до підлоги, а робочі будні проводжу в офісі топової міжнародної компанії в бізнес-центрі зі скла – Парусі, наприклад. І з безлімітною кавоваркою. У мегаполісах же зустрічають за дизайнером твого одягу та за відтюнінгованими зовнішніми статевими ознаками.

Але… Все зовсім-зовсім не так. На жаль. І виглядаю я так розкішно лише з нагоди свого тридцятого дня народження. А у кишені – дірка від бублика. А в душі – кішки шкребуть.

Та ззовні я йду собі гарно, загадково посміхаюся і мрійливо дивлюся на затоку у проміннях заходу сонця. Тим часом якійсь черговий підкачаний мачо, йдучи під руку з юркою дівчиною у червоному брючному костюмі, яка щось там йому тараторить, нахабно огладжує мій силует невідривним поглядом. Мені наче й приємно, але й гидко. Чекаю, поки він зі своєю пані пройде повз, зітхаю і йду до найдорожчого ресторану, де сьогодні на мене чекають ті, хто люблять мене такою, якою я є.

Хто ж я?

Слайд 1. Моє минуле.

Хороша, слухняна дівчинка, яка мріє співати та виступати. Закінчила економічний у рідному невеликому містечку Суми. Відпрацювала рік у крихітній сумській поліграфічній фірмі. Познайомилася через чат із зеленооким киянином. Переїхала до Києва до нього та його батьків. Знайшла роботу акаунт-менеджером у столичній шарашкіній конторі. За п'ять років змінила 5 місць роботи. Спеціалізація - маркетинг та реклама.

Слайд 2. Моє сьогодення.

Із киянином ми розійшлися. Два тижні тому.

Я зібрала свої речі і поїхала в ніч на не жовтому таксі, по дорозі ковтаючи злі сльози і роздумуючи, куди ж податися. Виручила київська тітка моєї сумської найкращої подружки – пустила пожити у свою шикарну квартиру на Оболоні. Щоправда, лише на кілька тижнів - поки лікуватиме спину та нерви у карпатському санаторії.

Працюю я менеджером з реклами. Щодня тягнуся через все місто в обшарпаний офіс у сірих надрах Лук'янівки. Зарплата... Не смішно.

3. Моє майбутнє.

Я і без магічної кулі знаю, що все, що мені світить, - це знімна убога однушка на околиці. Бо я і гроші живемо у реальностях, які просто не перетинаються.

4. Сьогодні.

Сьогодні у мене день народження. Мені виповнюється тридцять. Це жах. Це просто безглуздо. Я згодна лише на 18 із невеликим плюсом. Будь-хто - загляньте в мою голову, перевірте мене на досвідченість, практичність, мудрість та самостійність! Zero: Zero: Zero: Zero! Які тридцять?

5. Плани на вечір.

Пари в мене тепер нема. Зате є дизайнерська сукня, і приїхали улюблені подружки із Сум. Відзначатимемо. На повну!