Народний герой Буряк

Найгірше виявилося не те, що Капітан Буряк привласнив чиїсь заслуги — цього вже можна було очікувати. Найбільша драма полягала в тому, що половина села почала йому вірити.

Сільський майданчик забухкав від обговорень. Стоялозібралося стільки людей, що здавалося, ось-ось хтось почне співати гімн капітану. Баба Марія гучно плескала в долоні, усміхаючись ширше, ніж додається цукор до кави:

— Ой, який же ви молодець, капітане! — вигукувала вона, ловлячи овації за кожне слово.

Слідом приєднався дід Василь, старий друг сім’ї, котрий схопився руками за спинку лавки:

— Ви таки розкрили справу! — підтверджував він як на показі. — Ще б пак: вареники ж ви їли… роботи встигли зробити!

— І дідукли ви, капітан, — виголосила дружина Василя, укотре радуючись новому місцевому “Шерлоку”.

— Так, справжній детектив! — підсилив бабу Марію сусід Петро, жестикулюючи з таким запалом, ніби сам бачив дим зі свистом міни.

Усі аплодували. Буряк, розкладаючи руки, наче портретна фігурка, насолоджувався увагою і власною значущістю.

— От справжній детектив! — лунав голос з натовпу.

— Ви ще скажіть, що він схожий на Шерлока Холмса! — похихілили декілька молодших.

— Ага, — приєднався Іван, — якщо тільки Шерлок Холмс полюбляє часник, падає крізь підлогу й буває… капітаном Буряком!

Буряк мовчки підняв три пальці — ніби натякаючи, що це тріумфальний жест, але ті були повні щиру гордість. І от він голосно мовив:

— Що ж, Шпилі, я вас знову врятував! (сотні завзятого аплоду приринуло в його бік)

Слідопити просто відвернулися. Вони знали правду, але хтось повинен був дивитися кудись убік, поки капітан катедрично “сприймає славу”.

— Ми могли б сперечатися, але це марно, правда? — тихо запитав Максим. Його голос лунав так, ніби він зараз стримував внутрішній сміх і бажання обгорнути все в обійми простого реалізму.

— Абсолютно, — погодилася Соломія. Вона стояла так, наче бачила не містян, а зграю репетиційних ведмедів — усміхаючись і скоса зиркаючи.

— То що, йдемо звідси? — запитав Тимко, проводячи рукою по широкому дубу, біля якого вони збиралися після виходу з клубу.

— Ага, поки він не скаже, що ще й Галі допоміг повернутися додому! — саркастично долучився Іван.

— Ой, а він точно це скаже! — підгавкував Максим, розуміючи: Буряк обожнює роль пам’ятника, який ніхто не зніме з п’єдесталу.

Поки вони тихо покидали невеликий натовп, за їхніми спинами досі лунав бурхливий монолог:

— Так! Я взяв цю справу під особистий контроль, — базікала гучно капітанша, — всі б без мене пропали!

Бублик, як інтуїтивний провідник правди, йшов попереду, крутив хвостом, ніби радив їм змінити маршрут. На диво, його рухи скидалися на глибинну критику, вимовлену мовчано:

— Хіба можна серйозно?

Тимко з усмішкою пожартував:

— Як добре, що Бублик не вміє говорити.

— Бо він би розповів, хто в нас тут справжній герой! — зрештою додав Максим і всі вже просто розреготалися — стільки легкості і гумору давно не було в їхніх очах.

Геройес було багато — але цей кіт, здається, найбільш точно відчував справжність у їхній компанії.