Я ПРОВОДИВ СПЕЦОПЕРАЦІЮ!

Капітан Буряк, почувши саркастичний коментар Івана, миттєво опустив погляд — ні, не з осудом, а з професійним більмом — і розгорнувся, обличчям до всіх, немов готувався виступити на передовій.

Іван не витримав:

— Та вас більшість часу не було навіть поруч! Тільки й чули його хіхікання здалеку. Чим там займалися?

Буряк стиснув рот, виправдовуючись:

— Я працював над справою, — сказав він урочисто, — тактично контролюючи ситуацію!

— Як саме? — спитав Максим, вже налаштовуючись на пояснення, яке має бути неймовірною стратегією.

Капітан ствердно узяв повітря рукою, наче витягнув із неба всю сміливість, і вимовив:

— Спостерігав з боку! Це важлива частина розслідування!

Слідопити зупинили дихання. Це звучало так, ніби він щойно оголосив про винахід нової форми шпигунства.

— То це ви називаєте «спостерігав»? — попрохитав Тимко, уже задихаючись від абсурду ситуації.

— Так! — виголосив Буряк з висотою, що йому личила лише у війську. — І я проводив спецоперацію!

Максим здивовано нахилив голову.

— Яку ще спецоперацію?

Капітан зробив паузу, як у театрі, і гримнув:

— Я підготував засідку!

— Де саме? — промовив Іван, уже готовий почути черговий чаклунський винахід.

— У кафе, — гордо заявив Буряк.

Слідопити виглянули один на одного. В тиші здалося, що будь-яка комічна тиша гучніша за казарму.

— Ви три дні сиділи в кафе та їли вареники! — вибухнув Іван.

— Це було спостереження! — озвався Буряк, облизнувши губи, ніби смакуючи останню вареницю.

Слідопитиледве поворухнулися. Вони вже не знали, чи сміятися, чи плакати.

Дід Петро ледь не подавився сміхом — він так давно не витримував такого поєднання абсурду і честолюбства.

Баба Варвара язиком голосно сказала:

— Та щоб ви так усе життя «спостерігали» за моїми грядками!

І від такого розриву комунальної правди вона роззявила рота і наче забула на мить дихати.

Весь клуб наповнився хаотичним, гучним хихиканням, що поступово перетворилося на регіт — довгий, щирий, нестримний. Буряк на мить опинився сам на сцені, з порожніми столами навколо, спогадами про вареники і канцероскопи спецоперацій.

— Ну добре, — промовив він, наче виправдовуючи сам себе більше, ніж когось ще. — Хай буде ваша реакція — але я спостерігав. І це важливо.

І в цю мить стало зрозуміло: істинне розслідування — це не тільки дриль, палиця чи спецоперації з варениками. Це уміння чути правду, навіть якщо вона видається смішною або самоіронічною.

Слідопити й далі смикалися від сміху, але цей сміх уже був не просто відповіддю на абсурд. Це був сміх, який визнавав: навіть якщо хтось прийшов у спецоперацію з вареними планами — найсміливіша річ в житті — це бути собою.