"ВСЕ ВІДБУЛОСЯ САМЕ ТАК, ЯК Я ПЛАНУВАВ!"

Село Шпилі ледь оговталося від сенсаційного викриття — Фермер Василь виявився тим, хто лякав усіх ніччю. Люди ще обговорювали «привида» біля крамниці, як двері клубу відчинилися голосно й несподівано. У приміщенні замовкли навіть миші.

Капітан Буряк ухопив двері двома руками та з силою вдарив ними кілька разів — так, що баба Варвара, яка проходила повз у цей момент, аж перехрестилася:

— Ой лишенько… Господи прости! — встигла вона лише прошепотіти.

Сам капітан, не зважаючи на обурені вигуки, сміло ступив до середини:

— ВСІ СТАНЬТЕ НА МІСЦЯ! Я САМЕ ВЧАСНО! — оголосив він, розставивши руки, наче диригент, що оголошує початок вистави.

Максим лише зітхнув, притиснувши долоні до обличчя.

— О ні, тільки не це… — пробурмотів він ледве чутно, ніби попереджав самого себе про чергову "секретну стратегію" капітана.

Буряк, спритно ступивши на сцену, спершу обперся на бильця, потім вимагав тиші жестом, ніби репетирував якусь монументальну промову. Потім заговорив велично:

— ВСЕ СТАЛОСЯ ТОЧНО ТАК, ЯК Я ПЛАНУВАВ!

Слідопити розгублено зиркнули одне на одного. Іван витріщився:

— А ви взагалі знали, що тут відбувалося?! — запитав він, не приховуючи здивування.

— ЗВИЧАЙНО, ЩО ЗНАВ! — відповів Буряк із таким пафосом, ніби дійсно весь час сидів на вигнанні з клубу саме заради цієї хвилини тріумфу.

Він різко махнув рукою — й зім’яв стару завісу, яка встигла за десятиліття набрати пилу:

— МІЙ ГЕНІАЛЬНИЙ РОЗСЛІДУВАНЬСКИЙ МЕТОД ДАВ РЕЗУЛЬТАТ! — виголосив він, розгорнувши плащ, що чомусь заважав йому крокувати вперед. — Я одразу запідозрив: цей «привид» — хтось із села!

Тимко ледь не впав від сміху:

— ЩО?! — вигукнув він. — А може, це був справжній дух?!

— ДЕТАЛІ! — незворушно випалив Буряк. — Головне, що під моїм керівництвом справа розкрита!

Слідопити переглянулися. Їхні погляди вже не були смішними — натомість тонули у виразі «А чий це адже план?»

Соломія нарешті промовила, ледве стримуючи посмішку:

— Яке ще “керівництво”? — запитала вона, і ці два слова звучали гостріше, ніж відлуння соснового дерева над джерелом.

Капітан зупинився, немов згадав гостре останнє запитання, зробив паузу, відкашлянувся та пробурмотів:

— Ну… я казав, що став “головним слідопитом”!

У залі розсміялися нестримно — навіть Бублик, який лежав біля максима, підняв голову, хитнув вухами й муркнув згодою: “Та він має на це право”.

Так і завершився епічний перфоманс капітана Буряка — ритуал виправдання, яким він сам старанно прикрив власне нерозуміння того, що відбувається. Але що ж — головне, він хоча б прийшов, щоб завершити справу.