Що з ним робити?

— Отже, ви лякали всіх, зачиняли двері, тікали через ліс… тільки тому, що концерт повинен був не відбутися? — уточнив Максим, скоса пробігши поглядом по Василеві. — Це все було через Ліду і вашу образу?

Фермер Василь схлипнув, зітхнув і похитав головою.

— Ну… ну та-а-ак… — вимимрив він. — Я думав, що якщо всі боятимуться заходити до клубу… якщо створю атмосферу справжнього привида… Ліда просто не зможе нічого організувати. І тоді я виграю. Хіба це не логічно?

Слідопити подивилися один на одного. Це був не божевільний сценарій із жахів — це була суто людська слабкість, прикрашена надмірною самооцінкою.

— Це найтупіший план в історії тупих планів! — вибухнув Іван. — Як можна таке придумати!? Ми-таки півночі молилися, щоб нас не викрав дух! А тут виявляється… це ти все просто інсценував!

Василь зніяковів, але в голосі було щось несамовите.

— Ну, — промовив він тихим голосом, — навряд чи він такий уже… хоча… до останнього ж працював, правда?

Усі прислухалися.

— Він працював? — здивовано спитав Максим. — То ж справді спрацювало?! Бої почалися — і це справді відтягнуло концерт до місяця!

— Так і було, — сумно кивнув Василь. — Я не хотів справді комусь нашкодити. Просто… був образлений, поранений. А ще хотів себе відчути важливим.

У залі повисла тиша. Бублик оскалився — хтось тихо іронічно подумав: “даже кіт розуміє, яка це дурість”.

— І що з цим тепер робити? — тихо запитав Соломія. Вона ніби шукала відповідь на площині справедливості.

Максим кілька секунд думав. Його погляд ковзнув по стінах, по старих афішах, залишках концертів, які лишили пам’ять.

— Добре, — нарешті промовив він. — Але з вас — повне публічне зізнання. Перед пані Лідою, перед усіма, кого ви налякали. І ще — допомога з прибиранням клубу. І ремонт запиленого світла. І… так — ще й роздача квитків на концерт.

Василь опустив голову, ніби не вірив, що зіткнувся з цим не просто тупим планом, а з можливістю виправитися.

— Гаразд… — промовив він тихо. — Ваша взята. Я визнаю все. Я допоможу. Тільки без Буряка. Я більше не хочу жодного “духу”.

Іван підскочив і стрибнув, як на золоту жилу:

— І правильно! Бо хто-хто, а він точно знайде спосіб "вигнати нечисту силу" з вас!

Соломія з гумором в голосі додала:

— Добре. То завтра ввечері йдете до пані Ліди. Ви зізнаєтесь. Публічно. А потім — спільне прибирання. І не забувайте: підметаючи підлогу, ви підмітаєте й власну образу.

Василь зітхнув глибоко — майже вперше осмислено.

— Ваша умова… звучить чесно. Я хочу виправитися.

Максим кивнув.

— Домовилися. І хай цей концерт знову стане святом, а не театром страхів.

Вчорашній привид виявився не більше, ніж образливою людиною. І вирішити це — просто діяти по суті.