Дивний скрип угорі

Вони підіймались довгими, мовчазними сходами, що крутилися навколо себе, ніби навмисно заплутуючи напрямок. Кожен крок лунав глухо, але чітко, як удари серця у вухах. Повітря ставало сухішим, прохолоднішим — і водночас ближчим до поверхні.

Нарешті — вони досягли вершини.

Перед ними постали ще одні двері. Високі, з темного дерева, з металевою ручкою, злегка вкритою іржею. Над ними не було написів, жодних позначок, жодного натяку на те, що чекає за ними.

— Ну, це було передбачувано, — буркнув Тимко, оглядаючи двері так, ніби це був старий знайомий, якого зустрічаєш у не найкращий момент.

— Вони хоч відчинені? — запитала Соломія, нахиляючись, щоб краще роздивитись замок.

Максим зробив крок уперед. Він обережно взявся за ручку. Його пальці ковзнули по холодному металу, і з ледь відчутним натиском…

Скрип.

Двері повільно почали відчинятися. Звук був протяжним, старим, майже театральним — як скрип давнього роялю, що востаннє грає ноту перед фінальним акордом.

Але раптом…

З іншого боку дверей щось клацнуло.

Ручка здригнулася — не від їхнього руху, а ззовні. Хтось — або щось — одночасно натиснув на неї з іншого боку.

Усі завмерли.

Напруга зависла у повітрі, мов гроза, що не може вирішити, чи вдарити блискавкою зараз чи трохи пізніше.

Іван здригнувся, схопився за груди.

— Ой-йой-йой… — простогнав він. — Я вас попереджав. Кожен фільм жахів починається ось так. Всі думають: “Цікаво, що там за дверима?” — а потім біжать без шкарпеток!

Максим кинув на нього швидкий погляд, потім — на інших.

— Ну що, готові? — запитав він, стискаючи ліхтарик.

— НЕ ГОТОВІ! — одночасно вигукнули Іван і Тимко, і їхні голоси відбилися луною по вузькому кам’яному тунелю.

— Вже не має значення, — прошепотіла Соломія. — Ми вже піднялись сюди.

Двері знову скрипнули — сильніше.

І тоді…

Вони розчинились.

Не з вибухом, не з гучністю — а повільно. Так, ніби той, хто був по той бік, давав їм час подумати.

Світло ліхтариків вирвалося в темряву за порогом.

І серед цієї темряви вималювалася постать.

Висока.

Нерухома.

У чорному плащі.

Не ворушилася. Не говорила.

Просто стояла.

І чекала.