3. Таємниця клубного привида

"ААА! Я ПРОВАЛИВСЯ В ПАРАЛЕЛЬНИЙ ВИМІР!"

На мить запала абсолютна тиша.

Жодного звуку.

Навіть Бублик завмер із такою серйозністю, ніби грав головну роль у шекспірівській трагедії "Кіт і Привид".

Потім із-під сцени пролунав голос. Переляканий, дещо ображений, але все ще гордий:

— ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?! КУДИ Я ПОТРАПИВ?! ТУТ ТЕМНО! І ПАХНЕ ЯК У ШКІЛЬНІЙ СТОЛОВІЙ!

— ААА! Я ПРОВАЛИВСЯ В ПАРАЛЕЛЬНИЙ ВИМІР! — продовжив кричати капітан Буряк, і його голос луною розлітався по сцені.

Слідопити перезирнулися.

— Ну, це принаймні не найгірший розвиток подій, — прокоментував Тимко.

— Якщо він не випливе з іншого виміру з суперсилами, — додала Соломія.

— Або з іншою гумовою палицею, — буркнув Іван.

Не гаючи часу, вони кинулися до дірки, яку Буряк щойно “пробив” своїм нещадним правосуддям. Під сценою тепер зяяла нова порожнеча — не зовсім схожа на ту, куди вони вже спускались.

Максим першим нахилився і посвітив ліхтариком вниз.

Промінь світла прорізав темряву, торкнувся пилу, потім — каменю, а тоді…

— Ти це бачиш? — прошепотіла Соломія, схилившись поруч.

Максим мовчки кивнув.

— Що там?! — запанікував Іван, який не бачив нічого, але вже встиг пережити апокаліпсис у голові.

— Там… — почав Максим, — ще один тунель.

Тиша знову опустилася, як завіса на фіналі вистави.

Але це був не фінал.

Це була ще одна завіса. За якою чекала нова сцена. І нова історія.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше