Коли здоровий глузд відмовляється працювати

Після втечі з клубу слідопити намагалися зібрати думки докупи. Вони сиділи у дворі біля магазину, кожен тримав у руках якусь їжу — хтось булку, хтось яблуко, хтось... стрес. Іван тримав усе одразу.

— Ну що це було?! — вигукнув він. — Дзеркало, фігура, вистава! Це вже не просто містика, це театр абсурду!

— Це може бути якась межа... між світами... — задумливо сказав Максим.

— Або між реальністю і шизофренією! — парирував Іван.

Але в ту саму мить до них підлетіла баба Варвара, з тазиком у руках і рушником на голові:

— Ви чули?! Капітан Буряк виганяє привида!

— ЩО?! — Максим ледь не вдавився булкою, яка й досі була в його роті.

— Та отак! Уже зібрав арсенал і пішов на клуб!

— Який ще арсенал?!

— А я звідки знаю?! Ходімо подивимось!

Вони побігли.

І коли побачили це — всі троє зупинилися як укопані. Бублик теж. І лише Іван промовив, втомлено і якось філософськи:

— Я так і знав…

Капітан Буряк стояв перед клубом, гордий, величний і... блискучий. Бо на голові в нього була каструля з написом «Шолом правосуддя», у руках — розпилювач з етикеткою «Свята вода» (яка виглядала підозріло схожою на мінералку), а за плечима — рюкзак, на якому хтось маркером написав «АНТИПРИВИДНИЙ НАБІР».

— ВІД ІМЕНІ ЗАКОНУ І ЛОГІКИ Я ЗАКЛИНАЮ ТЕБЕ, ПРИВИДЕ, ВИХОДЬ! — вигукував він, розбризкуючи воду направо й наліво.

— Це… це офіційно новий рівень, — прошепотіла Соломія.

— Це офіційно кінець здоровому глузду, — відповів Тимко.

— Може, він і справді щось бачив? — припустив Максим.

— Я бачив, як він каструлю з дому тікав брати! — озвався місцевий хлопчина, що стояв поряд.

— Виганяю тебе, духу нечистий! УЙДИ! — закричав Буряк, а за ним пролунало:

— Та тихше ви, люди сплять! — вийшов із клубу дід Петро з пиріжком.

— А ви що там робите?!

— Я? Сплю. Ви ж мене вчора допитували, то я вирішив — лишуся на ніч, подивлюсь, що за привиди. А виявилося — найстрашніше тут не привиди, а Буряк з каструлею.

Село реготало. Капітан трохи знітився, але гордо сказав:

— Операція завершена. Загрози усунено.

— Так-так, — усміхнувся дід Петро, відкусуючи пиріжок. — А ще кажуть, що театр у Шпилях не працює. Та він працює краще, ніж будь-де.

Бублик муркотів і схвально кивав. Справді, чим довше живеш у Шпилях — тим більше впевнюєшся, що здоровий глузд — це просто необов’язковий елемент сценарію.