Хто боїться більше?

Темна фігура з’явилася, як і минулої ночі — тиха, обережна, наче сама темрява дозволила їй пройти. Вона ковзала поміж тіней, обіймаючи сцену поглядом, як хижак, що звик бути мисливцем.

Але цього разу — все було інакше.

Максим дав ледь помітний знак Тимкові.

Тимко увімкнув ліхтар.

Яскраве світло розірвало пітьму, сцена освітлилася раптово й повністю, мов промені софітів на фінальній дії великої вистави.

Фігура завмерла.

Половина в світлі, половина — в тіні. Лише обрис — і більше нічого.

Максим різко смикнув мотузку.

"Примара" ожила.

Вона повільно піднялась, простирадло нависло над сценою, маска обернулась просто на незнайомця. Ліхтар утворив позаду силует чудовиська — високого, мов дзвіниця, мовчазного, мов нічний кошмар.

Секунда. Друга. Ніхто не дихав.

Фігура зупинилась. Наче не вірила очам. А тоді — рвонула.

Тяжкі кроки. Метушня. Глухий гуркіт. Хтось стрімголов тікав через клуб. Тінь майнула біля дверей.

Максим кинувся слідом.

— Стій! — вигукнув він, але було вже пізно.

На порозі — лише ніч. Порожня, тиха. Як і завжди.

Максим зупинився, вдивляючись у темряву.

— Ні…

Слідом підбіг Тимко, ще запихаючись від бігу.

— Що це було?! — прошепотів він.

— Це означає, що він злякався, — відповіла Соломія, яка вже стояла біля сцени й дивилася вниз.

— Ми… виграли? — Іван, який десь дорогою ледь не заплутався у власному шарфі, підняв брови так високо, що вони майже зникли під шапкою.

Соломія нахилилася, придивилася до підлоги — і вказала пальцем:

— Щось упало.

Всі зібралися навколо.

На дошках лежав ключ. Старий, металевий, з трохи стертою ручкою. Його срібляста поверхня блищала у світлі ліхтаря, мов таємна нагорода.

Максим нахилився й підняв його.

— Це ключ від клубу, — сказав він упевнено. — І він належить тому, хто приходив сюди вночі. А тепер він — без нього.

У повітрі зависла тиша. Але це була вже не тиша страху — це була тиша перед фіналом.

Вони переглянулися. Вперше — не з тривогою, а з передчуттям перемоги.

— Завтра, — тихо сказала Соломія, — ми дізнаємось правду.

Бублик, який сидів на краю сцени, зітхнув.

Так, спектакль завершився. Але акт останній — ще попереду.