Офіційний допит

Дід Петро абсолютно спокійно сів на лавку біля клубу, так ніби це не був допит, а прогулянка в парк. Він склав руки на грудях, зручно вмостився і подивився на капітана Буряка з виразом "ну, давай, дивуй мене".

Капітан витяг блокнот, вдарив себе по грудях кулаком, як справжній слідчий у телесеріалі, і з притиском промовив:

— Отже! Де ви були минулої ночі?

— Спав, — спокійно відповів дід, кліпаючи очима.

— Чи є у вас свідки?

— Ну, подушка була. Але вона мовчить, — відповів Петро, хмикнувши.

— Не жартуйте! — насупився капітан.

— Та я серйозно, — сказав дід. — Вона стара, як і я. Уже давно в змові зі сном.

Капітан щось занотував у блокнот, роблячи вигляд, що це дуже важливо.

— А чи заходили ви у клуб останнім часом?

— Та ні, — знизав плечима дід Петро. — Чого мені там робити? Я вже не той вік, щоб стрибати по сцені.

— Ага! Значить, колись стрибали! — переможно вигукнув Буряк.

— Ну було діло… в молоді роки… — ностальгічно посміхнувся дід.

— Значить, у вас є мотив!

— Який ще мотив?

— Ви хочете повернутися на сцену, але робите це таємно!

— Та як я можу повернутися на сцену, якщо я максимум можу п’ять хвилин стояти без того, щоб не поскаржитися на спину?! — здивувався дід.

— Хмм… — капітан задумливо зробив вигляд, що це “частина плану”.

— Ну добре… — продовжив він, — а що ви знаєте про актора, який тут виступав багато років тому?

— Та знаю, що був. І що пропав, — відповів Петро. — Казали, загадковий був. З голосом — як у диктора. І з поглядом — як у сови.

— А чи не могли Б ВИ бути причетними до його зникнення?! — випалив Буряк.

Дід Петро спокійно витріщився на нього.

— А що, якщо причетні ВИ?

— Я?! — майже підстрибнув капітан.

— Ну а що? Ви питаєте? Значить, щось приховуєте.

— Так! — Буряк уже червонів. — Ви офіційно під підозрою!

— Ой, біда-біда… — буркнув дід, знічено оглядаючи пиріжок, ніби перевіряв, чи він теж тепер “підозрюваний”.

— І поки ми не знайдемо справжнього винуватця, я буду тримати вас у полі зору! — гримнув Буряк.

— Та будь ласка, — зітхнув дід. — Я зранку завжди біля лавки. І після обіду. І після вечері — теж.

— Значить, я можу вас викликати на ще один допит у будь-який момент!

— Хоч десять. Може, ще й чаю зробимо.

Капітан почав бурмотіти щось собі під ніс, дописав у блокнот каракулі, в яких, можливо, розгадка або рецепт пиріжків, і, врешті, пішов шукати нових підозрюваних.

А дід Петро спокійно доїв свій пиріжок, подивився в небо і з усмішкою сказав:

— Ох і цирк… ще б білети продавати, заробляв би більше, ніж клуб.