Погляд у темряву

Тиша повисла в клубі важким тягарем. Вона заповнила кожен кут, кожну шпарину між дошками сцени, кожну складку завіси. Це вже була не просто тиша — це була пауза перед тим, як щось зміниться назавжди.

Навіть Тимко перестав жартувати. А це, без жодного перебільшення, було серйознішим за будь-який шепіт у темряві.

Максим стояв, стиснувши пальцями клаптик тканини. Вона була прохолодна, ніби зберігала у собі не лише дотик, а й спогади. В голові крутилися слова: Іван Ковтун. Ім’я, що давно стало частиною сільських легенд.

Людина, яка зникла багато років тому. Всі пам’ятали історію: старий млин, ніч, пошуки скарбу. Знайшли тільки плащ, на гілці, що хилилася вбік, немов втомлений сторож. Самого Івана — не знайшли. Не тоді. І не потім.

— Може, це просто збіг, — сказав Тимко. Але його голос, зазвичай жвавий і жартівливий, тепер звучав інакше. В ньому з’явилась пауза. Сумнів. Страх.

— А може, це зовсім не збіг, — тихо відповіла Соломія. Вона дивилась не на тканину — а в ту темряву, що знову почала підкрадатися з-за сцени.

Максим обережно згорнув тканину, ніби боявся зламати якусь невидиму лінію зв’язку. Поклав її до внутрішньої кишені куртки, ближче до серця — інстинктивно.

— У будь-якому разі, — сказав він. — Це вже не просто зниклий сценарій. Це щось більше.

Бублик, який увесь цей час сидів мовчки, злегка сіпнув вухом. Його вуса здригнулись. Очі були напівзаплющені — не сонні, а вдумливі.

— Гадаєте, він щось відчуває? — тихо запитав Іван, дивлячись на кота з трепетом, як на пророка з вусами.

— Я гадаю, що він і так усе знає, — буркнув Тимко. — Він просто чекає, поки ми самі дійдемо.

— Але він нам цього не скаже, — додала Соломія, погладжуючи Бублика по спині.

Кіт не озвався. Лише зиркнув у бік завіси. І тоді всі знову поглянули на сцену.

Темрява між завісами здавалася ще густішою, ніж зазвичай. Наче хтось розбавив її чорнилом. А може — просто на неї дивилися інакше.

— Звідки взялася ця тканина? — запитав Максим уголос. Голос лунав глухо, немов навіть клуб боявся відповідати.

Ніхто не відповів.

Але всі знали: відповідь десь тут. Можливо — під сценою. Можливо — за кулісами. А може — десь ближче, ніж вони думають.

І ця справа тільки починається.