Теорія щурів-наркоманів

Але справжній переполох почався не тоді, коли баба Варвара виставила вже другу тарілку з водою, і не тоді, коли Іван розповідав восьмий версії про «голос, що шепоче ім’я Тимка». Ні. Справжній хаос зчинився тоді, коли перед будівлею клубу з’явився він.

Капітан Григорій Буряк.

У повному парадному мундирі, підперезаному ременем так щільно, що здавалося — ще трохи, і він вибухне від напруги. На голові блищала фуражка, наче тільки з хімчистки. У руках — дубинка, яка за легендою належала ще його дядькові, «герою правопорядку з 1973-го».

Він ішов повільно, але впевнено, як персонаж фільму, де головний конфлікт — між здоровим глуздом і бюрократією. Його обличчя було серйозним, настільки серйозним, що навіть собаки на вулиці затихли.

Капітан став перед натовпом, що вже традиційно зібрався біля клубу, покашляв, підняв руку, закликаючи до тиші, і голосно вигукнув:

— ГРОМАДЯНИ!

Усі одразу змовкли. Навіть баба Марія перестала шепотіти Соломії, що «той ліхтарик був точно від нечистої сили».

— Ситуація під контролем! — урочисто заявив капітан.

Пауза.

Ніхто йому не повірив. Декілька людей скептично перезирнулись. Дід Петро зітхнув. Іван стиснув пиріжок у руці, як амулет.

Слідопити стояли трохи осторонь. Максим спостерігав уважно, ніби переглядав серіал, а не живу комедію. Соломія щось записувала. Тимко вже потроху ковтав сміх. А Бублик... Бублик просто сидів і дивився на капітана з таким виразом, що було незрозуміло: то презирство, чи просто котяча філософія.

— Ану, де там той сторож?! — раптом гримнув капітан, повертаючи голову, як прожектор.

Сторож Василь зробив крок уперед, з виглядом людини, якій дуже хочеться бути вдома під ковдрою.

— Я ж вам казав! Світло блимає, шепіт якийсь! — почав він, але не встиг договорити.

— Так, так, я все зрозумів! — урочисто перебив його капітан, киваючи з виглядом того, хто щойно розгадав таємницю Атлантиди. — Щурі!

— Що? — не зрозумів Василь, озираючись, чи він це один почув.

— Щурі-наркомани! — заявив капітан з такою впевненістю, що у когось з натовпу навіть в руках лопнув пакет із насінням. — Вони шепочуть, бігають клубом, влаштовують світлові ефекти. Зрозуміло?

Після хвилинної тиші хтось у натовпі спробував аплодувати. Але то був просто нервовий спазм.

Соломія записала це слово в блокнот.

Максим зітхнув.

Іван — спробував з’їсти пиріжок.

А Бублик повільно облизав лапу.

Бо справжній розгул «щурів-наркоманів» тільки починався.