Клаптик і підказка

Максим ще раз уважно оглянув приміщення. Костюмерна — без змін, окрім паніки. Стільці — стоять мовчки, ніби нічого не чули. Завіса — нерухома, та злегка покручена, як від вітру… тільки вікна всі закриті.

А десь збоку, в тіні сцени, сидів Бублик. Його жовті очі виблискували, немов він уже знає розв'язку, але поки не вирішив — розказати її чи просто піти спати.

Максиму здалося, що кіт усе розуміє. Можливо, навіть більше, ніж вся команда разом. Але, як завжди, Бублик залишався у своєму фірмовому стані — «я в курсі, але мені лінь».

— Це не може бути випадковістю, — нарешті мовив Максим, не відводячи погляду від темних кутків.

— Що саме? — Соломія автоматично дістала блокнот, готова записати ще одну змову, прорив або просто «дивне котяче мовчання».

— Спочатку сторож Василь бачить у клубі привида. Тепер раптово зникає головний сценарій. Обидва випадки — вночі. Обидва — у клубі.

— Може, той привид і вкрав його? — припустив Іван, наче це найлогічніше пояснення в світі.

— Привид, який краде сценарії, — буркнув Тимко. — Це вже якийсь культурний полтергейст.

Тимко саме в цей момент вийшов із костюмерної, обтрушуючи пилюку з рукава. Виглядав він не надто задоволеним.

— Я нічого не знайшов… Але…

Всі одразу звернули на нього увагу. Навіть Бублик ледь повернув голову.

— Це було під шафою, — сказав Тимко, витягуючи з кишені маленький, пожовтілий клаптик паперу. Він був трохи пом’ятий, але текст був розбірливий.

Максим обережно взяв його. На папірці було всього два слова.

"Шукайте під сценою".

У приміщенні запанувала тиша. Навіть повітря зупинилося. Іван витріщився, ніби йому щойно запропонували полізти у вулик без захисту.

— О, ні. Тільки не це, — пробурмотів він. — Там павуки, миші… і, можливо, Справжнє Зло.

Максим усміхнувся. Він вже знав цей вираз Івана — саме такий він робив, коли справа набирала обертів і переставала бути просто курйозом.

— Здається, ми знайшли наступний слід.

— Або наступну пастку! — випалив Іван, хапаючись за свій уявний шолом страху.

— Або просто старий мотлох, — припустила Соломія, але її голос теж був з ноткою напруження.

— Але якщо ми не перевіримо, ми не дізнаємося, — сказав Максим, знову глянувши на сцену.

І ось воно — рішення, яке завжди звучить перед тим, як хтось спускається в темне підземелля. Або до театральної підлоги, де історія тільки починається.