Завіса, тінь і шепіт

Він не був людиною, яка легко лякається. Василь міг без моргання дивитися на нічний телеканал із піснями 90-х, слухати, як скриплять старі двері на горищі, і спокійно гріти чайник на плитці, що іноді іскрила, як салют на день села. Але зараз… щось було не так.

Він стиснув ліхтарик міцніше — майже як шаблю у старовинному фільмі. І повільно піднявся на сцену, обережно, аби не скрипнула стара підлога, бо тоді, як відомо, прокидається весь пил і половина клубних мишей.

Щось було за завісою. Вона рухалась, ледь чутно, як тінь думки. Василь підійшов ближче. Зупинився. Прислухався.

— Ану, хто там? — промовив він голосно, але без крику. Так говорять лише ті, хто не боїться, але підсвідомо дуже хоче, щоб їм відповіли: «Та це я, Петро, прибираю сцену».

Мовчання.

Тоді він відгорнув важку, запилену тканину завіси.

Темрява. Глибока, густа, як борщ на другий день. Ліхтарик освітив стару декорацію — шмат фанери з намальованим вікном і фіранками, які колись слугували спальнею для сцени «Любов на тракторі». Нічого дивного. Нікого. Василь зітхнув. Вже збирався йти. Але саме в цей момент...

Світло в клубі різко спалахнуло.

На мить усе приміщення залило яскравим білим світлом. Кожен ряд, кожна пляма на підлозі, навіть павук, який спускався на ниточці з люстри, — усе стало чітким, як на фото. Але це тривало всього секунду.

Лампи згасли.

І саме тоді — зовсім поруч, майже у нього за вухом — він почув шепіт. Ледь чутний, мов подих. Слова неможливо було розібрати, але хтось… або щось… було там.

По спині Василя пробіг крижаний струм. Він відчув, як шкіра зібралася в гусячу армію. Ліхтарик затремтів у руці, але він не відступив. Просто стояв і вдивлявся в темряву, в якій ніби щось чекало.

Світло знову спалахнуло. І в цю секунду прямо перед ним щось різко поворухнулося. Не людина, не тварина — тінь, несподівана і швидка, як кадр із фільму, який прокрутили навпаки. Вона промайнула збоку, торкнулася краєм зору й зникла.

Василь обернувся. Але нікого не було.

І тоді він тихо, майже шепочучи, сам до себе сказав:

— От і поча́лось…