Репетиції, ролі і хорова катастрофа

У цей момент двері грюкнули так, що навіть пилюка з люстри злетіла, і в кімнату з розгону влетів Тимко — як завжди, наче втілення паніки й ентузіазму одночасно.

— Максе, біда! — закричав він, розмахуючи руками, наче намагався вилетіти назад через ті ж двері.

Максим, який саме обмірковував, чи треба взятися за нову справу, чи краще піти по чай, відклав записник і глянув на друга.

— Що сталося?

— Мене покликали в хор!

— …І це біда?

— Я ж не вмію співати! Моя бабуся казала, що мій голос ламає скло. А кіт, коли я пробував співати в душі, почав хреститися.

Максим потер обличчя. Все. Час повертатися до нормального життя. Тобто до місцевого клубу, де розважальна діяльність часто перетворюється на театр абсурду.

Клуб Шпилів — це не просто будівля з облупленими стінами. Це епіцентр культури, де один раз поставили оперу на основі «Козаки пишуть листа турецькому султану», але з репом. І сьогодні тут знову кипіла робота.

Баба Марія, керівниця художньої самодіяльності, а у вільний час — місцевий мотор громади, кричала на всіх одразу. В її руках був список, костюм з мішковини, ножиці, і вогник в очах, який не обіцяє нікому спокою.

Фермер Василь, власник найбільшої кількості курей у радіусі 20 км, зосереджено перевіряв сцену. Йому сказали, що декорації треба «підспонсорувати». Він погодився — але тільки якщо сцена витримає його трактор.

Капітан Буряк, у своїй парадній формі з додатковими блискучими гудзиками, гордо ходив поміж рядами та голосно заявляв: «Концерт пройде під моїм чітким наглядом! І без шапок у залі, це не карнавал!».

— О, наші юні слідопити! — побачила їх баба Марія і одразу підключила до мистецтва. — Ідіть сюди, допоможете! Без вас ця культура не полетить!

І перш ніж хтось встиг сказати «Я просто мимо проходив», хлопців роздали по завданнях:

Максим отримав благородну місію — розставити стільці. Причому рівно, симетрично і «не так, як минулого разу, коли всі сиділи боком до сцени».

Соломія отримала список учасників і завдання контролювати, хто прийшов, а хто втік. Записати, хто співає, хто танцює, а хто просто зайшов по цукерку.

Івана намагались запхати в театральний гурток, але той чесно визнав: «Я вмію тільки втікати від привидів. І то — не завжди успішно».

Тимко ж… отримав головну роль у пісенному номері.

— Я… співатиму? — прошепотів він, наче почув вирок.

— Так! — з радістю підтвердила баба Марія. — У тебе є природна харизма і... відсутність страху!

— Можна я краще щось підірву?

— Підірвеш зал своїм голосом, — не змигнувши, відповіла вона і виштовхнула його на репетицію.

А на сцену поважно заліз Бублик — кіт Максима, втілення спокою і зневаги. Він сів посередині, обвів поглядом весь цей хаос і явно подумав: «Це ж треба, знову репетиції замість обіду...»