Глава 22. Незворотні наслідки

- Взагалі-то вона просила відпустити її, - почула я знайомий голос з хрипотою.

    Мій рятівник, взявши Флойда за плечі, легко відкинув його вбік. Я, важко дихаючи, дивилася на хлопця, якому було не начхати на те, що зі мною роблять. Одним словом, було не начхати йому... Юджину Юманзу.

- Юджин... - крізь зуби гарчить Флойд і криво усміхнувшись, йде до хлопця. - Не чекав  тебе тут побачити. Знову живеш бурхливим життям? - він кладе руку йому на плече.

   Юджин переводить погляд на руку Флойда і скидає її.

- Коли ми встигли стати такими недоторками, Юманз? - він хитає головою. - Навіть не дав мені закінчити своєї справи, - Флойд киває на мене.

   Я обіймаю себе руками і відходжу убік.

- Не поспішай, мала, - Флойд тягне руки до мене, але Юджин зупиняє його.

    Флойд починає сміятися і голосно свиснув, починає кричати:

- Гей! Усі бачили, Юманз не хоче, щоб я повеселився!

Весь натовп відразу замовкає, і музика стає тихіше. Ось таке всім цікаво, а те, що я кликала на допомогу, нікого не хвилювало.

- Давай, як у старі добрі часи, - каже Флойд, потираючи руки. - Хто перший затягне її в ліжко. Який у нас був рахунок останній раз?

- Вирішив відновити нашу дружбу? - посміхається Юджин. - Хіба ти не пам'ятаєш, чим усе закінчилося? Я ж можу порушити обіцянку і всім розповісти.

- Не розумію, про що ти говориш, - відрізає Флойд, але мені здалося, що він трохи занервував.

- Ти все чудово розумієш і ти мені нічого не зробиш, - пирхає Юджин.

- Я начищу тобі фізіономію, потім подивимося, як ти заговориш.

   Натовп починає свистіти і радіти: усі були в передчутті бійки. Все почалося через мене, і я мушу закінчити це. Я підходжу ближче до Юджина і кладу руку йому на плече, від чого він здригається.

- Ходімо, - шепочу я.

- О! - вигукує Флойд. - Я бачу, ви небайдужі один одному. Ну що, ця крихітка гаряча в ліжку?

    Я відчуваю, як м'язи Юджина напружуються і він, зірвавшись з місця, щосили б'є Флойда в обличчя. Натовп тріумфує і підказує суперникам, що їм робити далі. Флойд похитнувся, але не впав – він був дуже громіздким.

- Мабуть так, - сміється Флойд. - Чи все ж таки не дуже?

    Юджин, гарчачи від злості, збирається ще раз ударити його, але Флойд виявляється швидше і відповідає йому на удар. Хлопець трохи відступає, потім знову йде на Флойда, намагаючись врізати йому ще раз. Я відразу встаю між ними і як тільки можу, стримую їх, уперши руки їм у груди. Я дивлюсь на Юджина і бачу, що в нього розсічена губа.

- Будь ласка, не треба, - благаю я.

- Не хвилюйся, ми з тобою розважимося, а зараз дай мені закінчити з ним, - Флойд відштовхує мене вбік.

- Легаві! - кричить якийсь хлопець, забігаючи до хати.

   Я завмираю на місці, адже до мене не одразу доходить сенс його слів. Усі починають кричати та залишати приміщення. Хтось хватає мене за зап'ястя і тягне убік. Я підіймаю очі й бачу Юджіна.

- Не спи, Солсбері! - кричить той і тягне мене до виходу.

- Копи! Копи! - кричать усі.

    Ми пробираємось крізь натовп і нарешті виходимо надвір. Там стоять кілька поліцейських машин, і легаві починають відловлювати всіх, хто попадається їм на шляху.

- Мені треба знайти Ханну, - белькочу я, звільняючись від хватки Юманза.

- Не дури, - гарчить він і ще сильніше стискає моє зап'ястя. - Нам треба тікати звідси!

    До нас наближається один із поліцейських і починає кричати, щоб ми залишалися на місці. Я божевільними очима дивлюся навкруги, і бачу, що всі розбігаються хто куди.

- Тікаємо! - кричить Юджин і, відпустивши моє зап'ястя, бере мене за руку.

    Ми біжимо, куди очі дивляться, а один із легавих починає бігти за нами, при цьому кричачи, щоб ми зупинилися, але незабаром він відстає від нас. Ми продовжуємо бігти пустельною вулицею, яку висвітлює ряд ліхтарів. Коли ми відбігаємо на безпечну відстань, ми переходимо на крок і Юджін відпускає мою руку. За цей час у моїй крові змішалося все: і алкоголь і адреналін, тому мені одночасно хотілося сміятися і зістрибнути з хмарочоса. Але оскільки поблизу не було відповідного хмарочоса, я починаю тихенько сміятися, потім заливаюсь сміхом.

- Тобі смішно? - запитує Юджин.

- Є трохи, - я починаю сміятися ще сильніше. - Я сказала мамі, що йду їсти піцу і дивитися фільм, - навіщось кажу я.

Юджин хитає головою, потім різко підходить до мене і бере за підборіддя:

- Ти що, п'яна?

- Є трохи, - знову кажу я і прибираю його руку.

    Ми йдемо центром дороги, і втомившись, я лягаю прямо вона асфальт. Зараз мені було начхати, що тут може проїхати якась машина і задавити мене. Мабуть всьому виною "Щоденник пам'яті", який змусили мене дивитися Камілла та Моніка. Але, на жаль, зі мною не станеться такого милого та романтичного випадку.

- Хочеш, позагораємо разом? - запитую я, розкинувши руки.

   Він дивиться на мене і закочує очі.

- Бачила б тебе зараз твоя мати і твій француз.

   Я тільки фиркаю:

- Ти забув? Я дивлюся фільм і їм піцу, а французу потрібні тільки безвідмовні сексуальні блондинки, як і тобі.

- Мені ніхто не потрібний, - чітко каже Юджин.

- Ще краще, - відмахуюсь я.

- Вставай і не валяй дурня, - він підходить до мене і піднімає з землі.

- Чому ти постійно лапаєш мене? - лепію я і б'ю його по руках.

- Боляче треба, - кривиться він.

- Може, я хотіла подивитися на зірки? Хоча тут їх ніколи не видно, - нервово додаю я.

- Ти ж хотіла засмагати, - він докірливо дивиться на мене.

- Взагалі-то я йшла на вечірку біля басейну, тож я хотіла навчитися плавати, - я складаю руки на грудях і надуваю губи. - А ти вмієш плавати? - питаю я, бо в моїй трохи п'яній голові дозрів план.

- Так, - коротко відповідає він.

- Дуже добре, - потираю руки я.

    Пройшовши ще трохи, я підходжу до невисокого паркану і намагаюся перелізти через нього.