Глава 16. Покарання за злочин

- Містер Пінч явно чокнутий, - каже Ілай.

    У нас зараз історія, і це єдиний урок, де ми всі разом. Я сиджу з Карлі, а ззаду Ілай із Ханною. Бадді сидить у самому кінці класу і одним вухом слухає нашу розмову, а іншим – музику. Цей хлопець трохи нервовий, і це не дивно, адже Ілай щодня псує йому його ідеальну зачіску.

- Я не здивуюсь, що він на тиху готує метамфетамін, - продовжує Ілай.

   Ханна пирхає:

- Це ти, шалений містер Серіаломан, який на тиху готує сендвічі!

- Ну а що? - обурюється Ілай. - Йому незабаром на пенсію, тож, Бель, можеш підкинути йому ідею.

- Обов'язково, - клацаю я пальцями, - сподіваюся, потім ти відвідуватимеш мене у в'язниці?

     Наші розмови перериває динамік, що висить у класі:

- Юманз, Солсбері, швидко до кабінету директора! - чується голос містера Фішера.

    Моє серце йде в п'яти.

- Ти й Юманз? - дивується Ханна.

- Я не... - починаю виправдовуватися я, але вчитель перебиває мене:

- Солсбері, тобі сказали до директора, - суворо каже він і вказує на двері.

- Ну а що? - обурюється Ілай. - Йому незабаром на пенсію, тож, Бель, можеш підкинути йому ідею.

- Обов'язково, - клацаю я пальцями, - сподіваюся, потім ти відвідуватимеш мене у в'язниці?

     Наші розмови перериває динамік, що висить у класі:

- Юманз, Солсбері, швидко до кабінету директора! - чується голос містера Фішера.

    Моє серце йде в п'яти.

- Ти й Юманз? - дивується Ханна.

- Я не... - починаю виправдовуватися я, але вчитель перебиває мене:

- Солсбері, тобі сказали до директора, - суворо каже він і вказує на двері.

Я встаю зі свого місця і виходжу із класу. На ватяних ногах я підходжу до кабінету директора: цього разу жалюзі закриті, а це ще більше лякає мене. Я довгий час не наважуюсь зайти, але тут до мене підходить Юджін. Ні разу не глянувши на мене, він проходить повз і заходить до кабінету, і я прослизаю всередину разом з ним. "Удвох не так страшно".

    Містер Фішер сидить за своїм столом, а в руках крутить якийсь предмет. На столі, схрестивши руки, сидить Шарлотта і задоволено посміхається побачивши мене.

- Я не сумнівався, що це міг зробити Юджин, але ти, Бель… - містер Фішер дивиться на мене і хитає головою.

   Ми мовчимо.

- І як ви це поясните? - Він манить нас до себе.

   Давши нам до рук телефон, він включає відео. На ньому було знято те, як ми з Юджином вирішували: чи включати нам пожежну сигналізацію чи ні. Я зло дивлюся на Шарлотту, як я розумію, цей телефон належить їй і саме вона зняла це відео. Шарлотта хмикає і скидає підборіддя, ніби кажучи, що вона перемогла.

- Ви хоч уявляєте, що вчора тут було? – докірливо дивиться на нас директор.

   Зрозумівши, що мовчати це не вихід, я говорю:

- Це більше не повториться.

Містер Фішер пирхає:

- Звичайно не повториться, - він починає тягтися до стаціонарного телефону, який стоїть у нього на столі. - Я дзвоню вашим батькам.

- Ні-ні, не треба! - благаю я.

- А що ви пропонуєте? Погладити вас по голівці?

- Ми можемо понести покарання, - подає голос Юджин.

   "Нарешті заговорив".

- Покарання буде само собою, - містер Фішер чухає підборіддя. - Майло якраз потрібні робочі руки. А тут таке щастя – цілих три людини!

- Три? – Шарлотта підстрибує на місці.

- Ти була на місці події, але нічого не зробила, отже, ти – співучасник, – ставить крапку директор.

- Але як? - Шарлотта просто у нестямі від злості. - Я ж... Майло з розуму мене зведе, - хникає вона.

- Значить, покарання якраз, - підморгує містер Фішер. - Тож сьогодні після уроків він чекає на вас. А тепер можете йти, – він вказує на двері.

   Роздратовано гарчачи, Шарлотта вихоплює свій телефон з моїх рук, і виходить з кабінету. Ми йдемо слідом.

- Ти заплатиш за це, - знову каже Шарлотта, коли ми опиняємось у коридорі.

- Так ти говорила минулого разу, і це нічим добрим не скінчилося. Сама винна, - пирхаю я.

    Вона довго дивиться мені в очі, потім голосно хмикнувши, йде геть. Я важко зітхаю і дивлюся на Юджина, який уже був наприкінці коридору.

   У цій усій ситуації мене засмучує те, що крім роботи, я ще ходитиму і сюди: вільного часу не буде взагалі.

***

- Ви повинні слухати мене і робити тільки те, що я говоритиму, - Майло вказує на себе. - Ваше завдання полягає в тому, щоб робити декорації та не суперечити мені. Але якщо ви не послухаєтеся…

    Ми знаходимося у великій актовій залі та слухаємо інструкції Великого режисера-постановника. Майло був невисокий на зріст, і в його манері було щось смішне. Він мав акцент, але, за словами Ханни, він говорить так спеціально, щоб усі подумали, що він з Європи. Його ніхто не сприймав серйозно, хоч він і робив із себе начальника.

Школярів було чимало. "Невже всі встигли так влипнути, що всіх послали відпрацьовувати до Майло?". Я з Ілаєм стояла поряд з усіма і слухала нудний монолог про те, що треба у будь-якому разі слухати Майло. Ілай був активістом, тож без нього не проходив жодний захід. Весь час я косилася на Юджина, який стояв осторонь: ми іноді зустрічалися поглядами, від яких я тремтіла.

- Може ти перестанеш витріщатися на нього? - Ілай легенько б'є мене в бік.

- На кого? - дивуюся я.

- На Юманза, - впевнено каже він. – Він – не найкращий варіант.

- А хто найкращий варіант? Може Ханна? - я з викликом дивлюся на нього.

- Ну, якщо ти з цих... - каже хлопець.

- Ти чудово розумієш, про що я, - хитаю головою я.

- Не розумію, - відрізає він.

Було відразу зрозуміло, що Ілай був закоханий у Ханну, але я вирішила не тиснути на хворое, адже вона не помічає нікого, крім Флойда, який її ігнорує. Але я була не краща - Юджин теж не проявляв до мене особливого інтересу. "Ех, хотіла б я мати таку силу ігнорувати тебе, як ти ігноруєш мене", - зітхаю я, і знову переводжу погляд на нього.