Глава 15. Сімейна вечеря

- Гей! - кричить один із них і починає манити нас до себе.

   "Догралася, Бель, зараз тебе тут уб'ють".

- Юманз, де тебе чорти носять? - підхоплює інший чоловік. – Ми вже кілька машин завантажили.

- Прощайся зі своєю подружкою і швидше воруши дупою!

    Я дивлюся на них, розкривши рота. Тільки зараз я спокійно можу розглянути, що чоловіки були одягнені в робітничі комбінезони, а біля фури, що стояла неподалік, стояли якісь ящики. "Так ось у чому справа – у нього робота".

- Зараз! - кричить Юджин і ставить байк на підставку.

- То це все не через лабораторну, а тому, що тобі треба було терміново піти? – питаю я.

- Яка різниця? – кидає той. - Можеш іти додому, - різко каже Юджин і, розвернувшись, іде до групи вантажників.

- Бувай, - ледве чутно говорю я, коли він відійшов уже досить далеко і не чує мене.

   "І на що я сподівалася?" Я злюся на себе: за свою наївність, за...

   Мені дзвонить телефон, і я відразу дістаю його і, не глянувши на екран, відповідаю на дзвінок:

- Так?

- Бель, де ти? - запитує мене стривожений голос, і я відразу здогадуюсь хто це.

- Карлі, я... - я не знаю, що відповісти. - А ти де? В школі?

- Була евакуація, якісь ненормальні врубали пожежну сигналізацію, тож нас відпустили додому, – на одному подиху відповідає подруга.

- Гаразд, - зітхаю я, - я скоро буду, - і щоб мене не докучали питаннями, на які я не знаю відповіді, я натискаю на відбій.

"Якісь ненормальні врубали пожежну сигналізацію", - проноситься в моїй голові слова Карлі, і я важко зітхаю. "Я знаю хто ці ненормальні, точніше ненормальна". На жаль, усі стрілки вказую на мене.

   Я переводжу погляд на робітників, які вже почали завантажувати машину. Серед них я бачу Юджина: він уже перевдягнувся у робочу форму. "Може мені дочекатися, поки йому стане спекотно, і він зніме футболку?". Я пирхаю і різко розвернувшись, йду геть.

***

- Дякую, що забрала мої речі, - дякую я Карлі і лягаю на її ліжко.

   Її кімната була у витриманому стилі: ліжко, стіл та шафа. На стінах були однотонні шпалери, без колажів, постерів та всіх цих підліткових замашок. Карлі майже не мала книг, але натомість у неї був комп'ютер. На робочому столі, де він стояв, завжди був бардак: купа непотрібних проводів, зошитів, загалом, якийсь мотлох.

- Нема за що, - каже Карлі, клацаючи мишкою.

Я підводжусь на ліктях і тягнуся до тумбочки, на якій лежав якийсь журнал. Він випадає в мене з рук і падає на підлогу, а з нього вивалюється багато вирізок із журналів: статей та картинок.

   Карлі відразу підскакує з місця і починає збирати все:

- Не хвилюйся, я зберу, - я встаю з ліжка і допомагаю їй.

- Не варто, - зупиняє вона мене. - Я сама.

- Стривай, - кажу я, починаючи розглядати всі папірці. - Що це?

Я беру всі вирізки і на них вся інформація з газет та журналів про "DuMays" та його творців. Я розглядаю фотографії, на яких зображено Ніколас та його партнер.

- Карлі, що…

- Твоя мама попросила мою маму знайти все про її нового залицяльника, - вона закочує очі і відмахується. - Ти ж знаєш мою маму.

- О так, - киваю я і віддаю їй усі вирізки. - То що там, великий переполох почався?

***

Швидко зробивши уроки, я допомагаю мамі приготувати сімейну вечерю, адже сьогодні до нас мають приїхати Ніколас з Євою. Вони в нас ніколи не були, тож мама вся на нервах: вона хоче справити на них гарне враження. Поставивши запікатися індичку, Моніка просить мене зайнятися прибиранням, а сама йде впорядковуватися. "Звичайно, а мені не треба добре виглядати". Хоча, якби до мене в гості прийшов хлопець, я теж насамперед думала про свій зовнішній вигляд, а потім уже про прибирання. Але мамі простіше – вона може зіпхнути її на мене.

Через деякий час по всьому будинку лунає трель дверного дзвінка - я мимоволі згадую пожежну сигналізацію. Спайк, як справжній охоронець, біжить до дверей. Я йду за ним і, не спитавши: хто там, відчиняю двері. На порозі стояли Ніколас із Євою.

- Привіт, - Єва кидається до мене і міцно обіймає мене.

- Доброго вечора, Ніколас, - киваю я чоловікові.

   Він як завжди виглядає ідеально: біла льняна сорочка, випрасовані штани і начищені туфлі.

- Добрий, Бель, а де мама?

- Вона нагорі, - великим пальцем я вказую на сходи.

   Ніколас киває і, потираючи руки, прямує на другий поверх. Єва зауважує Спайка і тут же кидається до нього:

- Який чудовий пес! - радіє дівчинка і гладить його по голові.

    Я прямую на кухню, щоб зробити салат, а Спайк слідує за мною - він вже давно приймає мене за господиню, і я пишаюся цим.

- Тобі допомогти? - чую я голос позаду себе.

   Я повертаюсь і бачу Єву, яка уважно спостерігає за моїми діями.

- Було б непогано, - усміхаюся я.

     Я ставлю перед нею миску і даю завдання порвати листя салату, вона з радістю береться за справу. Я тим часом ріжу помідори, оливки та моцареллу.

- Які господині! - чую я захоплений голос Ніколаса.

   Вони з мамою заходять на кухню і з розчуленням спостерігають за нашими діями. Моніка трохи розмазала помаду, і це видно, хоч вона й намагалася витерти її. Дивлячись на них, я посміхаюся і хитаю головою: "Закохані...".

- Уже все готове, - говорю я і, взявши миску з салатом, несу її в їдальню.

    Ніколас допомагає мамі з індичкою. Накривши стіл, ми беремося за їжу.

- Як справи в школі? - запитує мене Ніколас. - Не бешкетуєш?

- Звичайно ні, - пирхаю я і заливаюсь фарбою, але цього ніхто не помічає.

– Камілла казала, що була пожежна евакуація.

   "Звичайно, Камілла казала..."

– Просто якісь ненормальні вирішили зірвати урок.

   "Точніше ненормальна", - підказує мені моя підсвідомість.

Ми говоримо на різні теми, але тема щодо роботи ніколи не вислизає від нас.