Глава 13. Урок хімії

- Ну що, як перший день у школі? - запитує мама.

- Нормально, - коротко відповідаю я.

    Зараз я лежу на дивані та дивлюся телевізор, а Спайк складає мені компанію. За ці дні ми з ним здружилися і оголосили перемир'я, тож ми – найкращі друзі.

- А точніше? - хитає мама головою і свердлить мене своїм фірмовим поглядом, і я розумію, що якщо не розповім усе, то вона від мене не відчепиться. - Йдемо, допоможеш розпакувати пакети.

    Ми заходимо на кухню.

- Ми потоваришували багато з ким, - кажу я, дістаючи з пакета броколі.

   "Мамина дієта", - я кривлюся від цієї думки.

- Вони досить милі, щоправда, не без...

- Є свої кадри? - зрозуміло зітхає мама.

- Ще які!

Я розповідаю, як у нас пройшли уроки, про вчителів, про їдальню, опускаючи історію з окулярами. Після цього, дякувати Богу, все було добре і нічого такого примітного не трапилося. Думки про школу народжують думки про Юджина. Мені чомусь його шкода, хоча я з ним особисто не знайома і практично нічого про нього не знаю. Якщо його мама – впливова жінка, то чому вона не вирішила питання з іспитами?

   Я дивлюся на годинник, і розумію, що мені вже час:

- Мамо, я вже спізнююся, - кажу я і цілую її в щоку.

- Візьми ключі, сьогодні я, напевно, відлучусь.

- Ніколас? - підморгую я. - передавай йому привіт.

- Ми думали про те, щоб усім разом сходити кудись, - знизує вона плечима. - Може в ресторан або...

- Парк атракціонів? - перебиваю я її і посміхаюся. - Єві там має сподобатися.

- Подивимося, - киває мама, а я, помахавши їй рукою, виходжу з дому.

По дорозі на роботу, я згадую своє перше запізнення, яке спричинило зустріч із Жюліаном. З того часу я навіть не згадувала про нього або просто не хотіла. Лорі нічого не казала: так що я навіть не знаю, додзвонилася вона чи ні. Лорі не звикла говорити про свої невдачі, тож якщо вона мовчить, то це означає, що француз їй відмовив, як і я йому, хоча він мені нічого такого не пропонував.

    Я переходжу ту саму дорогу, але цього разу я більш обачна і ніяка дорога спортивна машина не робить замах на мене. "Краще б робила", - проноситься у мене в голові.

Кафе вже зачиняється, тож я не запізнилася. Попрощавшись з усіма, я перевертаю табличку, яка говорить про те, що заклад закритий і беруся до роботи. Прибравши столики, що залишилися, я піднімаю стільці і мию підлогу. Начебто не складно, тож, закривши кафе, я повертаюся додому.

   Вдома нікого не було, крім Спайка, так що я беруся за ту справу, яка виходить у мене найкраще – сидіти в інтернеті. Мама подарувала мені перед школою ноутбук, щоб я робила уроки, але оскільки першого навчального дня задали мало, я сиджу в соц. мережах. Я приймаю заявку від Ханни та Ілая: вони дуже хороші і підходять один одному, але, як я зрозуміла, Ханна бреде Флойдом, а він той ще…

Час, коли я сиджу в інтернеті, біжить швидше, ніж потрібно, так що тільки за північ я лягаю спати.

***

- Як я розумію: новий навчальний рік – відкриття сезону полювання на Флойда? - Запитую я, прожувавши свій сендвіч, який мені дала Карлі.

   Цього разу ми все ж таки можемо спокійно насолодитися ланчем. За нашим столиком сидять наші нові знайомі: Ханна, Ілай та Бадді, який, як я зрозуміла, той ще кадр.

- Зате у мене є шанс стати королевою балу, - радіє Ханна.

- Ага, - з набитим ротом каже Ілай, - а Флойд буде твоїм королем. Вибач, друже, - він кладе руку на плече Бадді, - але місце королеви вже зайняте цією божевільною, - він вказує на Ханну.

- В сенсі? - дивуюся я.

Ханна б'є мене в бік і нахиляється до мого вуха:

- Ти так і не зрозуміла? - запитує пошепки вона.

- Це вже всі знають! - каже Бадді, закочуючи очі.

    Так, мабуть Ханна і справді не вміє говорити пошепки. Я дивлюсь на всіх, ляскаючи очима, бо я й досі нічого не розумію.

- Це наш голубчик, - сміється Ілай і чухає його волосся.

- Гей! - нервує Бадді і прибирає руки Ілая. - Я їх цілий ранок укладав.

   Я давлюся їжею.

- І йому подобається Флойд, - піддягає його Ханна.

- Кому він не подобається? - дивується Бадді. - Усі чули? - кричить хлопець, вставши зі свого місця. - Мені подобається Флойд, і він буде мій!

- Сядь вже, - Ілай садить його на місце. - Ти щоразу влаштовуєш цю виставу, - бурчить він.

- Ого, - видихаю я. – Чого я ще не знаю? - я чекающе дивлюся на Ілая.

- Я не гей! - махає руками він.

- Я не про що таке не думала, - запевняю я. - Ти, якщо я не помиляюсь, граєш у шкільній команді?

   Ханна заливає сміхом.

- Я щось не так сказала? – дивуюся я.

- Ні, просто Ілай, і грає в регбі, це вже занадто, - не перестаючи сміятися, каже Ханна.

- Гей! - невдоволено вигукує хлопець. - Загалом я теж дуже важлива частина команди, я – талісман! - гордо каже він.

- Ти бігаєш полем у костюмі птаха і кричиш: "Вперед Орли!", - підхоплює сміх Ханни Бадді.

- Це не смішно, - бурчить той і ображено відвертається.

   Карлі починає збирати все сміття і збирається відносити це все, я зупиняю її:

- Давай я сама.

Я збираю всі фантики та огризки зі столу і несу все до контейнера для сміття. Сьогодні ситуація така ж як і завжди: голосно і багато людей. Викинувши сміття, я йду до нашого столу. Дорогою, я дивлюся на столик у кутку: він там...

   Я з кимось стикаюся.

- Ти дивишся, куди преш? – чую я знайомий голос.

    Це та сама Шарлотта. Таця, з залишками їжі, тепер на ній, і вона обурена.

- Ти що, зовсім з глузду з'їхала? - кричить вона на всю їдальню, і тепер усі погляди звернені до нас.

- Вибач, я випадково, - говорю і роблю крок убік, щоб продовжити свій шлях.

- Ти ще заплатиш за це, а зараз, - і в ту ж мить, вона перевертає свій піднос у мій бік і тепер вся моя футболка в її недоїдках.

Я завмираю і розкриваю рота.