Глава 9. Ніколас Мейс

- У твого залицяльника милі вуса, - я вдивляюся в темряву. - І кашкет.

- Це шофер, - докірливо каже мама.

- Ну гаразд, - відмахуюся я, і граціозно зашторюю шторку.

   На мені була одягнена сукня, яку ми вчора купили і туфлі без підборів. Слава богу, я вмовила маму не купувати мені туфлі на високих підборах - не хочу височіти над усіма, а то раптом Ніколас виявиться якимось коротуном. Сукня була проста, але виглядала дуже елегантно: все-таки у Моніки дуже гарний смак. Сама вона була у довгій бардовій сукні: її фігура була ідеальна, і сукня підкреслювала її гарні форми.

- Пора, - каже мама, востаннє кинувши погляд у дзеркало.

   Вийшовши з дому, ми підходимо до чорної машини, що нещодавно під'їхала. Чоловік з вусами і з кашкетом на голові, якого я з самого початку прийняла за того самого Ніколаса, привітавши нас, відчиняє дверцята машини. Ми сідаємо на заднє сидіння, і коли шофер сідає на своє місце, рушаємо в дорогу.

   З мамою я навіть не перекинулася парою слів, ми їхали мовчки і дивилися у вікно.

   Через деякий час машина зупиняється і, не дочекавшись, коли водій відчинить мені дверцята, я швидко виходжу назовні. Від побаченого в мене перехоплює подих.

Я стояла перед великим триповерховим будинком, що був оточений садом. Зелений газон був ідеально пострижений і через ліхтарі, які освітлювали двір, він відливав смарагдом. Я була така захоплена своїми думками, що коли ми під'їжджали до будинку, я навіть не помітила, що ми проїхали пункт охорони, який без розмов пропустив нас.

   "Працюєте разом, значить?" - питаю подумки я. - "Може він на тиху займається контрабандою, наркоторгівлею чи...". Я подумки вдаю, чим може займатися Ніколас, і на думку спадає тільки все протизаконне.

Моніка підходить до мене і, взявши під руку, веде брукованою доріжкою до парадного входу. Відразу видно, що вона вже тут не вперше. Чому її не дивує вся ця розкіш?

   Підійшовши до входу, двері з темного дерева відразу відчиняються і на порозі стоїть худий старий чоловік у чорному костюмі. "Не так я собі його уявляла".

- Доброго дня, Вінстон, — усміхається мама.

- Доброго вечора, місіс Солсбері, - усміхається чоловік, показуючи свої рівні білі зуби, які явно були вставні. - Містер Мейс уже вас чекає.

"Мейс", - я прокручую в голові це прізвище багато разів, адже я явно його десь раніше чула.

   Дворецький відступає, даючи нам зайти всередину. Увійшовши до холу, мої очі лізуть на лоба від одного лише погляду на ці хороми. Двері збоку відчиняються і до нас підходить солідний чоловік. У нього були правильні риси обличчя, голена голова і ідеально підстрижена коротка борідка. Його обличчя мені здається знайомим. Можу зізнатися, що цей чоловік був дуже привабливим, і я впевнена, що він позбавляв розуму багатьох молодих жінок.

– Моніка! - скрикує він і, підійшовши до мами, цілує її в щоку.

"Так, мабуть, цей привабливий чоловік позбавив розуму ще одну жінку, тільки цього разу нею виявилася моя мама".

- Нік, - блаженно зітхає вона.

   "Вона і справді закохана по вуха", - проноситься у мене в голові.

- Бель, - гукає мене мама, - познайомся, це Ніколас Мейс.

- Дуже приємно, містере Мейс, я...

- Ну, навіщо так офіційно, ми ж не на діловій зустрічі, - сміється він і підійшовши, простягає руку. - Можна просто Ніколас.

Я відповідаю на рукостискання.

- Тоді можна просто Бель, - вторю я його словам.

    Його губи розповзаються у широкій посмішці.

- Вечеря готова, - повідомляє Ніколас і, взявши Моніку під руку, веде її до їдальні, а я плетусь слідом.

    Ми проходимо через кілька кімнат, потім перед нами відкриваються дерев'яні двостулкові двері, і ми опиняємось в обідньому залі.

На дерев'яному довгому столі красувався дорогий сервіс, а їжі було більше, ніж треба. На ньому стояли свічники з запаленими свічками, що надавало якусь романтичну і навіть трохи містичну атмосферу.

На дивані збоку сиділа маленька дівчинка, яка грала з плюшевим ведмедиком, а поряд з нею стояла жінка похилого віку в уніформі, і відразу було зрозуміло, що це прислуга.

- Єво! – кличе Ніколас.

   Дівчинка повертає голову в наш бік і відразу підскочивши, підбігає до Моніки і обіймає її.

   "Ого..."

- Єво, - звертається вона до дівчинки, - познайомся, це Бель, я тобі про неї розповідала.

   Дівчинка усувається від моєї мами і уважно починає розглядати мене. Єві на вигляд було приблизно п'ять-шість років, вона була дуже мила. Вона мала довгі золотисті локони і великі блакитні очі, в яких читалася цікавість.

- Привіт, - невпевнено кажу я і махаю рукою.

    Дівчинка починає бентежитися, і її щоки відразу червоніють. Вона нахиляє голову набік і бешкетно посміхнувшись, відповідає мені:

– Привіт, твоя мама розповідала мені про тебе, – повторює вона слова Моніки.

   Нам було вже нема про що говорити, і Ніколас помічає це:

– Ну що, прошу до столу.

   Ми сіли по дві сторони: з одного – мама та Ніколас, а з іншої – я та Єва. Дівчинка поправила свою сукню і посадила ведмежа до себе на коліна, я посміхнулася до цієї картини.

- Бель, - гукнув мене мамин залицяльник, - чим займаєшся на літніх канікулах?

- Здебільшого працюю, - коротко відповідаю я, бо впевнена, що мама йому вже все розповіла, тож я вирішую перевести стрілку. - А ви?

- Останнім часом мені здається, що я живу на роботі, - відповідає він. - Новий проект не дає розслабитись.

- Новий проект? - перепитую я.

   Я маю намір вивести його на чисту воду, тому що я повинна точно знати хто він: контрабандист або наркоторговець.

- Ти сама мені показувала ту статтю, - нагадує мама. - "DuMays", пам'ятаєш?

Я давлюся їжею. "Чорт!" - усередині мене всю розпирає від тих фактів, що спливають у мене в пам'яті. "Як я тільки одразу не могла здогадатися?!"

- Мамо, він же твій бос! - випалюю я, навіть не подумавши про те, що це як мінімум непристойно.