Глава 6. Несподівані новини

- Люба! – чую я такий до болю знайомий голос.

"Мама", - проноситься у моїй голові.

- Ти скоро приростеш до цього дивану, - докірливо каже вона.

Я відкриваю очі і сонним поглядом озираюся навколо. Я лежала на дивані у вітальні , між ніг у мене спав Спайк, і я була обсипана фантиками від цукерок. Поруч зі мною стояла Моніка і вона біла у вчорашньому платті.

- Мам, ти що, не ночувала вдома? – здивовано питаю я.

Мама починає червоніти.

- Бель, - протягує вона, і я відразу розумію, що вона соромиться цієї розмови.

- Краще поясни з яких пір в тебе з’явилася нова подруга та новий залицяльник.

- Він не залицяльник, - сердиться мама, - а про Каміллу я тобі казала вчора. Ніко – дуже добра людина.

- Ніко? – дивуюся я. – Може ти нарешті скажеш його справжнє ім’я?

- Його зовуть Ніколас, - його ім’я визиває у мами посмішку. – І він дуже хоче з тобою познайомитися. Наприклад, на наступних вихідних, що ти на це скажеш?

- Я тільки що дізналася його ім’я, а ти вже хочеш об я познайомилась щ ним особисто? – дивуюся я, встаючи з дивана.

- Ще його дочка також хоче познайомитися з тобою, - продовжує мама.

- Дочка? – перепитую я.

- Єва -  чудова дівчинка, - продовжує Моніка, не звертаючи уваги на мою реакцію.

- Щось забагато інформації лише за один ранок, - я кладу руку собі на лоба.

Мої мізки зараз вибухнуть.   

- Тобі приготувати каву? – перевожу тему я.  

- Було б непогано, - посміхається мама та йде до своєї кімнати.

Каву я не люблю, хіба що з молоком, але мені просто потрібен був якийсь привід, щоб уникнути цієї розмови. І взагалі, в моїй голові почали спливати картинки того, чим займалися Моніка і Ніколас цієї ночі. Як він взагалі виглядає? Я кривлюся від однієї тільки думки, і щоб не думати про це, приймаюся за прибирання.

- Ти обіцяла мені каву.

Я дивлюся у бік сходів і бачу маму, на ній був домашній халат.

- Я забула, вибач.

Вона підходить до мене і цілує:

- Так що на рахунок наступних вихідних?

Я здригаюся від цього питання, але мені не хочеться засмучувати маму, так що я погоджуюся:

- Звичайно, мам.

Вона задоволено посміхається і прямує в бік кухні, я йду за нею.

- А що на рахунок цих вихідних? – питаю я.

- Ми можемо подивитися якусь мелодраму, - пропонує вона.

- Мене вже нудить від цих фільмів, - щиро зізнаюся я. – Я вже пів літа їх дивлюся, якщо не більше.

- Знайти собі якусь розвагу, погуляй з псом, - мама переводе погляд на Спайка, який прийшов за нами. – До речі, треба його нагодувати. – буркоче вона собі під ніс і, відкривши шафку, дістає корм.

- Я боюся мати з ним справу, - я кошуся на облизується Спайка.

- А мені так не здалося, - Моніка підморгує мені. – Ви з ним учора, як на мене, непогано розважилися.

Я кривлюся, коли згадую нашу прогулянку. Мені досі соромно перед усіма тими людьми. Сподіваюсь, білявка не сильно засмутилася через свою спідницю, а її хлопець допоміг прийняти їй заспокійливий душ. «Жуліан», - проноситься в моїй голові. Навіщо я взагалі запам’ятала його ім’я? Мабуть, тому що воно французьке,а його акцент підтверджував це.

- Але мены все одно нудно, - хничу я.

- Скоро до школи, так що сумувати буде ніколи, - заспокоює мене мама, насипаючи у миску корм для Спайка.

- Ще цілий місяць, - продовжую я.

- Займись чимось корисним, - звучать її банальні слова., - Наприклад, піди на роботу , твої однолітки зазвичай так і роблять.  

Я відразу згадую свою підробку в Джуєлі, розмови з Доріан, але згадавши останні події я здригаюсь. «А вона була моєю подругою», - проноситься в моїй голові.. Але після того як я застала її з моїм батьком, Дорі навіть не намагалася виправдатися – вона втекла і я її більше не бачила. Сподіваюся, вони з татом щасливі, і я не буду втручатися в їх життя, і заважати їх щастю.

Після того як я приїхала сюди, тато спочатку дзвонив мені, але вже декілька тижнів від нього нічого не було відомо, а дзвонити першою я боялася, навіть не знаю чому. Мабуть тому, що я боялась, що слухавку візьме Доріан? Не знаю…

- Ідея щодо роботи непогана, - качаю я головою. – Треба буде пошукати оголошення.

- Ось бачиш, - посміхається мама, заварюючи собі каву.

Швидко поснідавши, я приймаю душ і збираюся на прогулянку зі Спайком. Я легко чіпляю повідець і відкриваю двері. До мене підходить мама:

- На цей раз будь обережніше, - просить вона.

- Це все залежить від нього, - вказую я на пса, якому вже не терпілося піти на прогулянку.

Вийшовши з будинку, я йду вздовж вулиці. На цей раз Спайк веде себе пристойно, можливо він  і правда вчора перенервував? Нова обстановка як ні як.

Прогулявшись по парку, ми йдемо до центру Брукліну. Йдучи по багатолюдним вулицям, я помічаю табличку, яка відразу звертає мою увагу.

В цій частині Брукліну будо дуже багато крамниць та кафе, так що проходячи повз кафе "Mrs. Sweet Tooth" [Переклад: Місіс Ласунка], я бачу оголошення, що їм потрібен офіціант. Зрозумівши, що це мій шанс, я прив’язую Спайка недалеко від кафе і, залишивши його на вулиці, заходжу всередину. Приміщення було доволі просторе, було багато світла і страшенно смачно пахло. Це був просто солодкий рай, тепер зрозуміло  чому кафе називається саме так.

Побачивши офіціантку, я підходжу до неї.

- Вибачте, - звертаюсь я до дівчини. – Я щодо роботи.

Вона оглядає мене з ніг до голови і, струснувши кучерявим світлим волоссям, вказує кудись у бік.

- Тобі потрібно звернутися до Боба, він тут головний.

Вона веде мене до свого боса. Це виявляється чоловік років п’ятдесяти, з помітними залисинами.

         Пройшовши міні-співбесіду, ми з ним домовляємося про мій графік роботи і зарплатню. Я можу приходити сюди вже в понеділок і приступадди до роботи, форму мені видадуть на місці.

         Вийшовши з кафе, я,прискакуючи, підбігаю до Спайка. Поруч з ним я бачу якогось чоловіка, він був у коричневому костюмі і у його руках був дипломат. Чоловік був худий та лисий, але зробивши вигляд, що я не звертаю на нього уваги, я відв’язую Спайка.