Глава 10. Танок, що став правдою

Фінальний перегляд почався раніше, ніж очікували. У великій залі зібралися всі: керівники проєкту, хореографи, танцівники і навіть кілька журналістів. Атмосфера була напружена, майже крихка.

Лука підійшов до Вікторії перед виступом.

— Я хочу… вибачитись, — сказав він несподівано. — Я тиснув на тебе, бо хотів зробити номер яскравим. І, може, довести щось собі. Але перегнув.

Вона здивувалась, але кивнула.

— Дякую, — сказала вона тихо. — Це важливо.

— Готова? — запитав він.

— Так. Але цього разу танець буде інакший.

Музика почалася повільно, майже дихаючи.

Це була та сама хореографія — але не та сама історія.

Вікторія рухалася легко, вільно, не стискаючись від страху і не намагаючись комусь щось довести.

Лука цього разу вів її м’яко, з повагою. Тиск зник.

Зал затих.

У середині номеру Вікторія відчула: вона нарешті танцює свою правду

Не для журі 

Не для Лукі

І навіть не для Макса 

Для себе 

Фінальний оберт вона робила із заплющеними очима, ніби відчуваючи кожен подих сцени. Коли музика стихла, у залі ще мить стояла тиша — та сама, коли всі бояться зіпсувати щось святе.

Потім вибухнули оплески

Хореографи перемовлялися між собою. Керівник проєкту нарешті підвівся:

— Вікторіє… ти довела, що вмієш не лише танцювати, а й відстоювати себе. Ми хочемо бачити тебе у фінальному складі міжнародного туру.

У Вікторії перехопило подих.

Вона обернулася — Макс стояв збоку, з очима, повними сліз і гордості І вперше за довгий час вона відчула між мрією і коханням не треба вибирати.

Можна мати і те, і те.

Якщо не зраджуєш себе.