Глава 8. Коли минуле стає поруч

Макс приїхав рано-вранці. Вікторія побачила його у залі ще до початку репетиції — він стояв осторонь, трохи втомлений з дороги, але з тим самим поглядом, у якому завжди було більше підтримки, ніж слів.

Їхня зустріч була тихою. Без обіймів. Без гучних емоцій.Але напруга між ними відчувалася сильніше, ніж музика.

— Я не хотів втручатися, — сказав Макс. — Але коли побачив, як на тебе тиснуть… я не міг залишитися осторонь.

— Я справляюся, — відповіла Вікторія

— Але іноді це складніше, ніж здається.

Під час репетиції Макс сидів поруч із хореографами як асистент. Його присутність змінювала все. Лука це помітив одразу.

— Твій хлопець? — холодно запитав він під час паузи.

— Моя опора, — спокійно відповіла Вікторія.

Напруга між двома чоловіками відчувалася майже фізично.

Коли почався прогін парного номера, Лука танцював інакше — різкіше, жорсткіше, ніби намагався довести щось не лише Вікторії, а й Максу. Один рух пішов не так — Вікторія ледь втрималася на ногах.

— Стоп! — різко сказав Макс, підводячись. — Це небезпечно.

У залі знову запанувала тиша.

— Ти перевищуєш повноваження, — кинув Лука.

— А ти — межі, — відповів Макс.

Хореографи втрутилися, але конфлікт уже не можна було сховати. Вікторія стояла між ними й раптом усвідомила: цього разу вибір неминучий.

У вечері вона вийшла на сцену сама. Без музики. Без глядачів Макс сів у залі.

— Я боюся, — зізналася вона. — Боюся, що якщо оперу серце — втрата мрії 

— А якщо обереш мрію, — тихо сказав він, — не втрать себе.

Вікторія заплющила очі. Вона знала: справжнє випробування ще попереду. І цього разу воно не про танець.

Воно — про вибір, який змінює життя