Глава 3. Чужі правила

На третій день у залі з’явилися камери. Це означало лише одне — починався внутрішній відбір. Кожен рух тепер фіксували, кожну помилку могли використати проти тебе.

Вікторія відчула, як повітря стало важчим.

— Сьогодні імпровізація, — оголосив хореограф. — Без музики. Без підказок. Покажіть, хто ви є.

Хтось нервово засміявся. Хтось опустив очі.

Вікторія вийшла на центр зали, коли прийшла її черга. Тиша була гнітючою. Вона заплющила очі й дозволила тілу говорити замість слів. У її рухах були дім, дорога, страх, кохання і сила. Вона танцювала так, ніби більше ніколи не отримає шансу.

Коли все закінчилося, вона почула кілька схвальних вигуків. Але журі мовчало

Пізніше, на дошці оголошень, Вікторія побачила списки. Її ім’я було внизу. Резерв.

Це помилка, — прошепотіла Камілла.

— Ні, — спокійно сказала Вікторія. — Це гра.

Вона помітила Луку, який стояв поруч із членом журі й щось тихо обговорював. Їхні погляди перетнулися. Лука ледь усміхнувся.

Увечері Вікторія довго сиділа одна в залі. Світло було вимкнене, лише сцена світилася напівтемрявою. Вона вперше дозволила собі сльози.

Повідомлення від Макса прийшло несподівано: «Навіть якщо тебе не бачать — ти існуєш. Не дозволяй стерти себе.»

Вона підвелася. Витирала сльози.

— Я не резерв, — сказала вона вголос.

— Я — вибір, який вони ще зроблять.

І цього разу Вікторія вирішила:

вона більше не буде грати за чужими правилами.